2

Наступного ранку, Ірит пішла на богослужіння до церкви. Відкривши важкі двері, у ніс одразу вдарив запах пахучого ладану і запалених лампадок. Дівчина підійшла до касирки Галі, купити свічок. Жінка була похилого віку, чоловіка і дітей не мала. Вона живе недалеко від її старого двора, приносила їм молоко і сир, взамін сім’я допомагала чим могла, а інколи вона приходила вечорами і вони разом сідали слухати, як Йорам читає твори Шевченка, Франка та інших митців. У такі моменти здавалося, що страх бути спійманим на забороненій літературі зникав, а в будинку з’являлося лиш незвичне, особливе тепло.

Миколаївський храм було новим місцем, де Ірит знаходила те тепло. У приміщені не було зайвого шуму, лише голос дяка, що читає молитви і спів ангельського хору. Коли дівчина вперше прийшла до церкви, вона навіть злякалася. З кожного куточка на неї дивилися різні образи святих, котрі насторожили своїми жалісними поглядами. Своїми переживаннями вона поділилася з Марусею, котра тримала її під руку. Жінка пояснила, що Вони відчувають наші внутрішні почуття, і так підтримують. Потім вона пояснила, як правильно хреститися і які слова казати і що можна просити. Їй подобалися кольори в які була розписана церква, на стінах не знайшлося і шматочка, де б виднілася блякла біла стіна. Наступні неділі вона приходила зрання і роздивлялася ікони, де були зображені сюжети із Біблії. Якійсь вона знала, якійсь ні. Одної такої неділі її помітив дяк, його увагу привернули очі, які з цікавістю розглядали все навколо.

• Бачу у твоєму погляді нерозуміння, - почав розмову дяк.
• Так…хто цей чоловік по центру?
• Це Ісус Христос - наш Месія, що прийшов врятувати світ.
• А хіба він приходив на землю? У Торі говориться, що Він лише має прийти?
• Так вважається в іудаїзмі. Насправді Бог відкрив себе людям через Ісуса. Він пережив страшні випробовування в нашому світі, щоб врятувати НАС. Коли він зійде вдруге, настане Царство Небесне.

Ірит лиш мовчала, не знаючи, що відповісти. Чоловік продовжив:

• Саме Христос показав людям, що таке любов. У нього всі були рівні: бідні, багаті, чоловіки, жінки… Він нікого не обділяв своєю любов’ю, навіть тих кого вважали недостойним його милості. Послухай сьогодні Євангеліє, і ти зрозумієш про що я.
• Тобто євреї, німці, українці та інші народи рівні?
• Ти правду гласиш, дитино. Немає когось кращого чи гіршого. А те, що зараз робиться у світі - великий гріх. Настане час, коли нам прийдеться всім платити за свої вчинки.
• А якщо в мене немає грошей? Що ж мені робити? – схвильовано запитала дівчина. Дяк по доброму усміхнувся.
• Справа не в грошах, а в тому, що ти робиш. До чого твоя душа лежить: до добра чи до зла. Розумієш? - Ірит кивнула.
• Я так зрозумів ти в нас нещодавно з’явилась у храмі?
• Так, я Марусина донька.

Дяк знаючи, що в жінки було лише двоє маленьких дівчаток, не став питати зайвого.

• Любиш співати?
• Ну-у, інколи буває, що співаю, коли щось роблю, але не знаю чи гарно виходить.
• Ходімо зі мною, - чоловік показав рукою вперед.

Вони підійшли до місця, на якому, як сказав дяк, тут  співають і моляться хористи.

• Стій тут і чекай інших, я скажу дівчатам за тебе. Прислуховуйся до них, уважно читай молитви і намагайся співати разом зі всіма. Добре?
• Добре, - твердо сказала Ірит і щиро усміхнулася, вперше за довгий час.
• Я б с тобою ще б тут побалакав, але мені треба йти готуватись до служби.

Ірит підійшла до свічника і стала ставити свічки. Останнім часом вона надто плавала у спогадах. Як тут десь збоку пролунав голос:

• Чия ти будеш, красуне?

Щоки Ірит покрасніли, вона повернула голову і побачила Івана, котрий також почав ставити свічки. Хлопець не впізнав її, за цей рік вона змінилася: обличчя не здавалося дитячим, тіло набуло більш жіночої форми, в очах зник той блиск щасливої людини. Та й вони говорили всього раз, коли вибирали товар  в одного купця.

• Марусина буду.
• А я Іван, -трішки подумавши хлопець знову почав говорити. - А хіба у Марусі уже такі дорослі доньки? Мене не було трохи більше року. Невже ти Яринко так виросла?
• Я не Яринка, а Ірина. Яринці всього десять.
• Хмм…Ірина?
• Так.
• Щось я тебе взагалі не пам’ятаю.
• Я часто хворіла, і довго гостювала у тітки біля моря, - швидко збрехала  дівчина.

Ірит було ніякового говорити з парубком, і вона пішла до іншого свічника, котрий стояв біля ікони Божої Матері. Іван пішов разом з нею й усміхнувшись промовив:

• Прийдеш сьогодні до річки? Там має молодь збиратись.
• Не думаю, що мене мати відпустить.
• А як пустить будеш?
• Буду.

Уже обідаючи вдома, після служби Ірит розповіла про розмову з Іваном.

• Це ж треба так збрехати?
• Нічого страшного, ти ж себе цим бережеш, - заспокоює дівчину Маруся
• Але це ж великий гріх! Чуєте? Чи ж пробачить мені Господь? – дівчина перехристилась.
• Розкажеш про нього на сповіді, і більше нікому, - Маруся взяла її за руку.
• Тільки будь обережна з цим Іваном. Розумію, але від з любові нич добра не бивать. Він же не такий, як колись. Боюсь, що він нічого хорошого від тих чортяків не набрався.
• Та не люблю я його! – почала заперечувати Ірит.
• Я все бачу, доченько, усе… Сама така була. І що я зараз маю? Сама роблю і чоловічу і жіночу роботу. Та любов, про яку всі так мріють, не є од Бога дана.