1.

"Померти за любов не складно. Складно знайти любов, за яку варто померти" ("Ідеаль", Фредерік Бегбедер).

Той, хто любить, повинен розділяти долю того, кого він любить.(Михайло Булгаков «Майстер і Маргарита»)

Здавалося, що може бути кращого теплого осіннього вечора? Відчуття злегка сухої трави під ногами, співу пташок, котрі ховаються десь в  деревах, шуму річки, вітерець, який так ніжно б’є по обличчю, збиваючи гіркі сльози…

На березі мирної річки Стир, сиділа чорнява дівчина і птахою літала у своїх спогадах. Проводжаючи сонце, Ірит згадувала своїх батьків, з якими колись вони разом сюди приходили. «Батько з матір’ю сідали на землю і говорили про все на світі, вона ж бігла у воду мочити ноги, збирала квіти, а потім лягала матері на коліна і плел а вінок, лише слухаючи про що вони говорять. Це вже ставало для них ритуалом після тяжкого дня  – річка на своїй течії забирала всі незгоди і несла кудись у світ.

Після початку кривавої війни, такі вечори проводилися дуже рідко, проте вони не зникли.  У п’ятницю вранці сім’я снідаючи обговорювала плани день:

•  Саро, як будеш зілля на городі рвати, то чистіше вибереш і занесеш Галі, вона нам молоко дає, треба хоч чимось їй віддячити.
• То там мало, я мабуть, схожу на луг, дорву ще кошика два. Ти на ярмарку підеш?
• Піду. Може, якийсь крам добрий буде. А потім  зайду в читальню, візьму нам щось почитати
• *Аба, візьміть і мене з собою! І давайте сьогодні підемо до річки? – Ірит, яка до цього лише мовчки жувала хліб, ожила.
• А шо ш тобі там робити?
• На людей подивлюся, якусь стрічку у волосся куплю. –А в голові думала, про те як їй пощастить, якщо вона там зустріне Івана. Молодого парубка, котрий жив недалеко від церкви Святого Миколая. Батько у відповідь лише продовжив їсти.
• Ну, будь ласка-а! – чоловік кивнув.
• Тоді вже йди збирайся, бо я буду виходити через п’ять хвилин.

*Аба( на івриті) – батько.

Ідучи вулицею до площі,  батько раптом сказав:

• Ти далеко од мене не відходь. Бо там недалеко партизани ходять і німці хазяйнують. – дівчина кивнула, а чоловік тихіше сказав:
• Еті партизани гірше нацистів. Тії прийдуть – дай яйко і картоплі, а наші обдируть з ніг до голови. Мойша казав, що до нього приходили, жінка надто кричала, то побили головорізи. Каже навіть занавіски покрали, оставили голі вікна.
• Як ви думаєте, до нас вони прийдуть? – злякано питалася Ірит.
• Будемо молити Бога, щоб не прийшли, але хто зна, що в них в головах кишить.

Ідучи, дівчина бачила, що на площі зібралося чимало людей. У довоєнні часи їх було значно більше. Ірит смутно пам’ятала той час: як дітвора збігалася танцювати до старців, котрі співали пісні під музику гармошки і скрипки, як циганські ворожки, за якусь дрібничку пророкували щасливе і не дуже майбутнє людям, як дівчата хизувалися перед парубками новими вишитими сорочками і стрічками, як викрикували купці, який в них є товар. Усе це супроводжувалося стукотом копит, іржанням коней, сигналами суден, котрі повідомляли, про новий товар та іншими звуками, котрі говорили про бурхливе життя села.

Проте сьогоднішній ринок, не гудів радісними криками народу. Купці лиш чекали, щоб до них, хтось підійшов, а потім нишком, ніби боячись розповідали про товар. Навколо площі ходили німці зі зброєю, це й було причиною затишшя.

• Шалом Алейхем, чи є щось новеньке?
• Алейхем Шолом. Нічого немає. Клята війна ніяк не дає поновити товар, але не це мене тривожить, Йораме. – Чоловік стишився, - щось сьогодні німців більше, ніж зазвичай, може, що задумали. Чув, що по інших землях, вбивають весь наш народ…

Йорам оглянувся, справді люду багато, проте більшість з них були чоловіки у нацистській формі. У голову влізла тривожна думка, її перебила Ірит, котра прибігла до батька випрошуючи купити їй сплетений з ниток браслет:

• На гроши, і йди купляй, а потім іди до річки, може мамі з травою допоможеш, а якщо не буде її, то сиди чекай, ми прийдемо.
• Це були були останні слова, які почула Ірит від батька.

На лузі матері дівчина не знайшли, лише декілька коней паслися. Ірит лягла на землю, і заплющивши очі, грілася на сонці. Повернувши голову, побачила, що майже біля її голови цвітуть декілька квіток ромашки. Дівчина хотіла обережно зірвати, щоб погадати, проте злякавшись звуків вистрилів, які лунали з центру, зірвала рослину прямо з коренем.

Вона згадала, що там міг ще бути її батько. Ірит швидко схопилася і побігла вузенькою вуличкою на звуки. ЇЇ перепинила тітка Маруся, котра стояла біля свого двора і плачучи дивилася, що робиться в центрі:

• Не йди туди, дитино, - і знову сльози.
• Там мій батько, - з ревом відповіла дівчина.

Жінка міцно обняла її:

• Боюсь його вже нічого не врятує, лише сам Господь. Кажуть німці хочуть всіх євреїв постриляти. Твій батько йшов до річки якраз, ми з ним і розговорилися, як до нас з ринка двоє фашистів йшло. Він благав, щоб я тебе до себе взяла, велів сказати, що ти моя дочка чи племінниця.
• Весь цей час Ірит плакала, - куди вони їх ведуть?
• Не знаю…- жінка тяжка здихнула і витерла сльози спершу собі, а потім і дівчині.