Спалах

Колізей

У людей філософського складу душі так буває нерідко:

Просто дивишся стрічку в фейсбуці. Гульк - чийсь аватар.

Там на фоні - таке... Другорядна деталь. Штибу квітки

Чи муралу. Або якийсь стяг. Чи авто. Чи вівтар,

А чи ще щось, що автор у центр свого фото не ставив.

Та твою підсвідомість чіпля на гачок саме фон.

І захочеш це висловить - миттю вдягай балаклаву,

Бо твій роздум навряд чи сприйматимуть всі comme il faut.

Так і в мене сьогодні. Зайшов почитати, “а що там”.

Стрічка видала давню знайому. І фон - Колізей.

Я дивлюсь на руїни. І думка (цитую достоту):

«З мене теж в кращім випадку скоро влаштують музей».

Хтось колись збудував Колізей як величне й помпезне

Місце прояву сили і волі вершителів доль.

Що ж від нього залишилось зараз? Руїни старезні.

І ціна їм - подачка із картки Credit Agricole.

Так колись і від мене, й від тебе зостанеться тільки надгробок.

Та і те в тім випадку, якщо щось із того, що в нас

Десь живе всередині, дозволить створити доробок,

Який душі нащадків (хоч фоном) зачепить крізь час.

То чи варто аж так перейматися тим, як історію пишеш,

Надриваючись в спробах створити і свій Колізей?

Краще дуже пильнуй, чи по собі, бува, аватар не залишиш,

Де на фоні – ворота із надписом «ARBEIT MACHT FREI».

(с)

Подобається

#6107 в Різне
#1564 в Поезія

Відредаговано: 11.02.2025