Потакання дітям

Десь на початку дев'яностих,
Почала відлік своїм дням
Нова вкраїнськая сім'я.
Одна з мільйонів. Й просто-просто

Вони жили. Він працював.
Вона - також. Через два роки.
Усе змінилось. Й "ненароком"
Їм сина Бог в сім'ю послав.

Дитя росло. Росло в любові,
Хоч в бідності, та не в біді. 
Батьки, наївні й молоді, 
Йому давали все готове.

Йшов час. І ось синок підріс, 
Став юнаком, завзятим, сильним. 
Його бажання неухильно
Також росли. Й батькам під ніс

Він дулі тицяв з нетерплячки. 
А працювати не хотів. 
І жоден із батьків не смів
Відмовити йому в "хотячках".

Їли батьки саму лиш гречку, 
Зате у сина був айфон, 
Батько вдягавсь в тулуп овечий, 
А в сина був "Луї Віттон".

Ну, і так далі. В тім же дусі. 
Коротше, виріс егоїст,
Що гроші в нічні клуби ніс,
Сім'ю лишаючи в розрусі.

Одного разу наш синок, 
Прийшовши ввечері додому, 
З порогу татові старому
Черговий викинув "коньок":

"Старий, я щойно з магазину! 
Стоїть там гарний-гарний байк. 
Отож, старий, часу не гай, 
Й мені, улюбленому сину, 

Машину цю піди й придбай.

Татусь зітхнув:"У домовину
Мене ти скоро заведеш.
Ти не працюєш. Палиш. П'єш. 

Я ж, надриваючись тут, гину, 
Від твоїх мрій коли спочину, 
Що їм немає краю й меж?"

"Ти що, старий?! Ти мені винен! 

Себе рождать я не просив! 
"Що хоч, роби, та щоб я жив, 
Отак, як хочу!". "Добре, сину",

Сумирно тато відповів. 

Одягся, і до магазину, 
Щоби придбати байк той сину, 
Понуро він собі побрів.

А як ви думаєте, друзі, 

Чи правильно вчинив татусь?
Чи діяв він, як вчив Ісус? 
Чи добре те, що він нарузі

Себе й дружину піддавав, 
Так, що жили, неначе свині? 
Із року в рік свавіллю й ліні, 
Й хотячкам сина потакав?

Ой, дайте, відповім я сам. 
Нічого доброго у цьому
Й догідного Отцю Святому
Не було. І своїм гріхам

Й гріхам синівським дав він волю
Що з того вийшло? Тільки зло. 
А можна ж, знаєте, було 
Послухать Бога. Й добру долю

Дитині дати в вихованні, 
Не потакаючи гріху, 
І Слово Боже на слуху
Тримаючи й вночі, і зрання.

Батьки, коли своїх дітей
Ви не виховуєте строго,
Вони не слухатимуть Бога.
І вас. Не вийде з них людей.

Тож вчіться мудро ви, батьки
Виховувати своїх чад.
Щоб не потрапили у ад
І ви, і ваші діточки.

Бо ви за них відповідальні,
Щоб показати їм Христа,
І виховати саме так,
Щоб вони знали: Бог - реальний.

І що вершиться Божа воля
Не в розкоші, але в служінні,
І саме в цім - благословіння. 
І саме в цім - найкраща доля.