Головне питання

По вершинах дерев пробіга наполоханий вітер. 
Він тікає щодуху від власних збунтованих дум. 
Вслід йому від землі покивають голівками квіти, 
Він зірве з них зів'ялі пелюстки, вганяючи в сум.

Ті пелюстки листами-сувоями падають долі, 
Посилаючи меседж прощальний пожовклій траві. 
Ця картина людині, що бачить її, нагада мимоволі, 
Що вже скоро так само зів'яне наш видимий світ.

У природі ми бачим щоразу ясніш індикатори тління. 
Неминуче багатостраждальна планета іде до кінця. 
Й все частіш запитання: "Невже нам немає спасіння?"
Проникає у розум землян з-під душевних дверцят.

Це питання тривожить людські почуття і сумління. 
Але разом із ним виникає й питання надії: 
"Якщо все навесні ожива - може, є воскресіння? 
Може, вічне життя - це реальність? Це правда? Не мрія?".

Хто ж нам відповідь дасть? Хто запевнить, що за видноколом
Не загибель чекає, а мир, щастя й радість навік? 
Хто в свідомості нашій прорве це розпачливе замкнуте коло?
Знаєш... Відповідь є. Її дав нам один Чоловік.

Чоловік, що на себе сміливість узяв називатися Богом, 
Чоловік, що історію людства навпіл поділив. 
Чоловік, котрий стверджував: там, за життєвим порогом
Він для тих, хто повірить у Нього, оселі створив.

Чоловіка цього нам описує твір неймовірно чудесний -
Книга Біблія - Богом укладений з людством завіт. 
Чоловік цей - Ісус. Божий Син і Володар небесний. 
І жертовна Любов. Та Любов, що спасла цілий світ.