Дві сестри

Десь на околиці маленького містечка
В старій хатині жили дві сестри.
Одна – доросла, друга – зовсім ще малеча.
Різниця в віці – в два рази, а то й у три.

Вони самотніми зостались дуже рано.
Батьків у вічність забрала чума,
Залишивши в серцях дівочих рани,
Що від них ліків і мікстур нема.

Сестричка старша заробляла дуже мало,
Хоч працювала важко день і ніч.
Малятко, чим могло, допомагало:
То їсти зварить, то напалить піч,

То у багатих і зажерливих сусідів
За скибку хліба прибере подвір'я.
Чи за об'їдки з їх бучних обідів,
За зайвий одяг, більше схожий на ганчір'я...

Отак, бідуючи, дівчата виживали,
Терпляче зносили і смуток, і тривогу.
Та на життя вони не нарікали,
Складаючи за все подяку Богу...

... Якраз приблизно у цю саму пору,
Відкрився в місті ювелірний магазин.
Його хазяїн також пізнав горе -
У нього на війні загинув син.

Крамар проводив за прилавком усі будні,
Приймаючи місцевих багачів.
А в вихідні тікав в ліси безлюдні
І там ридав удень і уночі

За сином, що так рано у могилу
Зійшов. Відняла смерть у батька втіху.
А з нею вкрала і життєву силу,
І здібності до радості, до сміху...

... Одного ранку в вихідний, в суботу,
Чомусь старого потягло до магазину.
Й пішов він замість лісу на роботу.
Прийшов на місце, відчинив вітрину,

Й сів за прилавком, взявши бушель черешень.
Він знав, що покупців не буде в нього.
В пустій крамниці так просидів цілий день,
Хоча і сам не розумів, для чого.

Сховалось сонце за вершини дальніх гір,
Он вже пішли на вечорниці молодиці...
Час зачинятись. Та подумав ювелір:
"До ночі я пробуду у крамниці"...

... А у той самий день сестричка старша
Свої чергові іменини святкувала.
Якщо назвать це можна святом... Бо, як завше,
Поденне у цей день її чекало.

Молодша зранку їй букет приготувала,
Досвітку квітів назбиравши в полі.
На узголів'ї той букетик їй поклала,
Й суничок жменьку, що принесла у подолі.

Цей скромний прояв щирої турботи
Старшій сестричці був бальзамом для душі.
Із легким серцем вона бігла на роботу,
І пісня лилася у вранішній тиші.

В той день робота у руках наче горіла.
І знов прокинулася спрага до життя.
І щиро дивувалась: "Стільки сили
Де взялося у мене й завзяття?".

Щаслива, втомлена, під вечір із роботи
Поволі поверталася дівчина.
Й сестринську проявляючи турботу
Малій придбала пряників торбину.

Ось вона вийшла з ними з магазину.
Навпроти світиться крамниця "Ювелір".
Цікаво... Подивилась на вітрину,
І враз потьмарився дівочий ясний зір...

... Прийшла додому... Пряники в руках...
Роззулася, зайшла в стареньку хатку.
Та не сховати сльози у очах.
І пригорнулось до сестри малятко:

"Привіт, сестричко! Ти чому така сумна?"
"Привіт. Я бачила намисто в магазині.
І пригадала маму, як вона
Таке намисто нам робила з горобини.

Як би хотіла я його собі!
Не задля розкоші – для пам'яті про маму!"
Схиливши голову в задумі і журбі,
Ослін скропила рясними сльозами...

Враз схаменулась. "Я тут пряників тобі
Принесла. На, поїж, рідненька, з чаєм!
Малій торбинку дала, тай собі
Сама знов сіла, журиться й ридає...

...А у молодшої сестри був власний скарб:
Три при дорозі знайдені монети,
Десяток ґудзиків і для волосся "краб",
Ще й книжка з надписом: "Шекспір. Сонети".

Згадала меншенька сестра ураз про нього.
В голівці юній миттю виник план.
"Допоможи", - прошепотіла вона Богу, -
"Щоб ювелір наш, цей поважний добрий пан

Мені продав за скарб мій те намисто,
В оплату взяв і речі, і монети.
Допоможи, моє ж прохання чисте!".
І, помолившись, стала ждать моменту.

Як тільки старша на хвилину вийшла в двір,
За нею менша хутко вибігла з хатини.
Й помчалась до крамниці "Ювелір",
Скарб замотавши у стару хустину…

... А наш крамар додому вже збирався.
І тут поволі вхідні двері відчинились.
Як тільки з-за прилавка він піднявся,
Враз перед ним мале дівчисько опинилось.

Худенькі щічки розпашілися на вітрі,
Блищать, як зіроньки, запалі оченята,
Старенький одяг, черевиченьки нехитрі…
«Здрастуй, дитино. Що зібралась купувати?».

«Хочу придбать у Вас червоне те намисто!
Я для сестри його просила в Бога!», –
Промовило дівчисько урочисто.
«То дуже добрий подаруночок, небого,

Та чим ти заплатить, дитино мила,
За цю коштовну річ мені зібралась?».
«Усім, що маю. Ось мій скарб. Силенна-сила
Речей корисних в мене назбиралась».

З цим словом на прилавочок хустину
Малятко виклало і розгорнуло рівним рядом
Свій скарб. Крамар дивився на дитину,
І з віч його котились сльози градом.