Сирітський

Пролітають за вікном дерева,
І гіллям махають: "Прощавай".
А листочки з них, мов грива лева,
Створюють вогненний водограй.

Поїзд мчиться далі. В листопаді
Тоне залізнична колія. 
Люди всі в вагоні цьому раді. 
Лиш один чомусь сумую я.

І думки - то в віршах, то у прозі -
Падають на клітчастий папір, 
Наче листя. На моїй дорозі
Листя покриває сотні дір.

Ті дірки - то рани від ударів. 
Ними понівечило життя
Мою душу. Все, чим палко марив,
В тих дірках пірнає в небуття.

Я сиджу, все втупившись в віконце. 
Тихо шелестить в руках блокнот. 
Тільки-но зайшло за обрій сонце - 
Мій останній радісний оплот.

Сутінки накрили все навколо. 
Люди всі поснули на місцях. 
Я не сплю... Замкнувши денне коло, 
Все одно тону в сумних думках.

Поряд раптом голос тихий чую: 
"Можна, я присяду біля Вас?
Сподіваюсь, я не потурбую
Вас у цей вечірній тихий час?"

"Потурбуєш, дуже потурбуєш!", - 
У протест моя пішла душа. 
"Я тут сам побути хочу, чуєш?". 
Щоб рішуче дати відкоша,

Рвучко відриваюсь від блокнота. 
Враз сумні стрічаю оченята. 
І зриває з вуст питання: "Хто ти?"
Погляд зовсім юного хлоп'яти.

В тому погляді читаю свої болі.
Він дорослий, та не по роках. 
В ньому розчинилось мимоволі
Все, що тільки-но витало у думках.

"Хто ти?" - я повторюю питання.
"Де твої батьки, мале хлоп'я?".
"Їх нема. У віці раннім-раннім
Залишився сам на світі я." –

Відповів. І хочеться ридати. 
Враз збагнув: а я - невдячний син!
Є у мене вдома батько й мати, 
А ось він на світі сам-один!

"Ти тут скиглиш щось про свої ями?
Та твоя дорога ще гладенька!
Яма - це коли немає мами, 
І нема кому сказати: "Ненько"...

Каюсь перед Богом всередині.
Молюсь: "Ти прости за нарікання", 
І кажу: "Сідай, сідай, дитино!
Ти, мабуть, не їв іще від рання?"

"Ні, я їв, у мене все в порядку. 
В мене є турботлива бабуся. 
Забрала мене до себе в хатку, 
Як померли тато і матуся".

"Чим приглянувся тобі я, юний друже?
Чом саме до мене ти підсів?".
"Ви на мого тата схожі дуже..." - 
Хлопчик мені тихо відповів.

Знову ледве стримую ридання, 
Всі слова втрачають зміст в цю мить. 
Лиш зроста в душі палке бажання
Добре щось дитині цій зробить.

"А коли у тебе іменини?
Що б на них отримати хотів
Ти найбільше?" Майже без запину
Каже: "Я охочий до ножів..."

"Буде тобі ніж, моє малятко!
Кращий від усіх твоїх ножів.
Жаль, що не замінить тобі татка
Ця дрібниця, як я б не хотів..."

У розмові сплила ще година. 
Станція. А ось і мій перон. 
"Душу ти змінив мою, хлопчино...
Зустріч ця - немов від Бога сон...

Прощавай. Свою я обіцянку

Не забуду. І на іменини
Ти чекай пакунка спозаранку. 
А іще... Знай, Бог тебе не кине!

Я буду молитися за тебе, 

Тому, Хто є Батьком всіх сиріт. 
Вірю: приведе тебе у небо
Він до райських золотих воріт."

Поїзд швидко в темряві зникає,
На пероні я зоставсь один. 
"Не один!" - враз у душі лунає. 
Знаю. То промовив Божий Син.

Не один! Я, як і той хлопчина, 
У Його очах - не сирота. 
А улюблена і бажана дитина
Завдяки святій крові Христа.

Прийде час - і він це зрозуміє. 
І прийде до Вічного Отця.
Бог любов у першу чергу сіє
У самотні стомлені серця.

Друже, якщо ти через дрібниці
Марно нарікаєш на життя, 
Прошу: сфокусуй свої зіниці
На людській біді. І каяття,

Те, яке прийде тобі від Бога, 
Серцем ти прийми, а не вгашай. 
Й стане враз світлішою дорога, 
Що веде тебе в небесний край.