Буває, ввечері, коли заплющу очі,
Я подумки виходжу на поріг
Свойого дому. І у темінь ночі
Шугаю вільним птахом від усіх.
І співом радості наповнюється тіло
Від перемоги над земним тяжінням.
І у цій пісні називаю сміло
Себе вершиною Господнього творіння.
Я пролітаю над містечками й містами,
Наповненими шумом, марнотою.
Я пролітаю понад ріками, лісами,
Що дишуть тишею, спокоєм, теплотою.
Згори я бачу концентрат людського щастя...
Батьків поважних і веселих діточок.
Згори я бачу й протилежне: зло, ненастя,
І людські долі, стерті горем до дірок.
Я дивлюся на ті могутні крила,
Що підняли мене над світом цим,
І молюся: "О Боже, дай же силу,
Ту, яку дав мені, дай їм усім!
Щоб у Твоїй свободі вільно пролітали
Вони над тим, із чим так важко жить.
Щоб горя і біди вони не знали,
А як прийде відчай, звільняй їх вмить!
Хай праведними всі перед Тобою
Враз стануть, оновившись, як орли!
Й народом зрячим, а не шумною юрбою,
Зроби їх, Господи, в Ім'я Твоє! Пошли
Нам радість, щастя і богошукання,
Сумирним духом, Боже, наділи...
Почуй же, Батьку, Ти моє благання,
Пошли, мій Царю, мир Твій нам пошли!"
Та ніч мине. Втомившись від польотів
Я, склавши крила, повернусь на ганок.
І дух повернеться також в храмину плоті.
Час прокидатися. Надворі вже світанок.
Відредаговано: 24.11.2021