76 Розділ

— Ну-у… ви з Карою плануєте відпустку. А от Колель раптом загорілася ідеєю полетіти на планету Матінки Кім із Шаїрою — у ці їхні шляхи пізнання природи й іншу філософію. Лекс з ними не полетить. Йому, скажімо так, там буде… тісно в жіночій компанії та медитаціях. І з вами третім зайвим теж не буде.

— В мене погане передчуття, — тихо сказала я.

— І корабель же хтось має доглядати. І Бантика. Він зараз у такому стані… як підліток: ображається на все, що рухається. А я…

— А ти, я так розумію, вже собі корабель приглядів та екіпаж заразом? — уточнила я небезпечно спокійно.

— Ну… це не найгірша ідея, — обережно вставив Кара, але під моїм поглядом одразу зробив крок назад.

І саме в цей момент у відсік буквально увірвався вихор — те, що кілька тижнів тому було моїм скромним братом.

— Дружище, це просто космос якийсь! — вигукнув Лекс. — Система реально згенерувала басейн у технічному секторі! Ти навчиш мене плавати?

Я повільно перевела погляд на Кіпса.

— Ти що навчив його розмовляти, як.. як вантажник із міжгалактичного доку?

Кіпс зробив вигляд, що це не його проблема.

— Я лише трохи розширив його словниковий запас. Для соціальної адаптації.

— Іриско, Кіпс сказав, що ми летимо в подорож. Він мені покаже всі ті планети, про які ви розповідали. Це ж буде просто вибухово, ти ж за?

Сподіваюсь до вибуху не дійде.

Я на секунду завмерла, дивлячись на Лекса. Він світився так, ніби йому щойно видали нове життя й бонусом карту всесвіту. І от цього світіння я не хотіла ламати.

— Ти вже його підсадив на свої ідеї? — кинула я Кіпсу через плече.

— Я? Я просто… трохи розширив горизонти, — невинно знизав плечима він.

Я видихнула, стискаючи перенісся.

Після короткого торгу, де «це небезпечно» боролось із «я все контролюю», ми дійшли угоди: зв’язок постійний, координати в реальному часі, і жодних сюрпризів по маршруту.

Я дуже добре знала Кіпса. У його версії «сюрприз» міг легко означати парад планет із назвами типу Дарк-Док і Фантоми-1, 2 та 3.

Поки Кара щось терпляче пояснював Лексу, куди краще летіти, щоб «не вляпатись у цивілізації з дивними традиціями», я підійшла до Кіпса майже впритул.

— Слухай уважно, — тихо сказала я, нахиляючись до нього. — Вези його хоч на край галактики, хоч у свій Термінус. Він дасть собі ради з його навичками. Але не смій тягнути його на планету гігантес.

Я кивнула на Лекса. Під шкірою в нього миготіла голограма — така ж, як у Колель. Як в мене. Мітка на трьох.

Кіпс примружився.

— О-о, Гігантія… А що, там тепер не приймають гостей?

— Не прикидайся, — одразу відрізала я. — Ти чудово знаєш чим грозить їхня гостинність. Я все ще пам’ятаю смак тих пахощів нічних квітів та напоїв з їх пилку, що дурманять голову. Ще захочуть його ДНК розмножити.

— Та годі тобі, — він театрально образився. — Я ж не сватати його повезу.

— Я тебе знаю, — сухо кинула я.

Кіпс підняв руки, ніби здається, але в очах блиснуло щось занадто задоволене.

— Добре-добре. Гігантеси це табу. Записав. Викреслив. Знищив.

— Кіпсе, мені відомо все про ті протоколи, що Творці дали кожному з нас знайти пару, щоб не бути самотніми. І це тягне за собою зміни. Обіцяй, що він сам знайде ту, яка його прийме. Це має бути природно. Зрозумів? Як у нас із Карою.

— Іриско, ти забула, я теж чую ритм Всесвіту, відчуваю, як дихають планети. Я розберусь з однією єдиною істотою.