75 Розділ

Іриска

Я довго відсипалась. Виснаження було радше не фізичним. У мені прокидалися ресурси, відкривалися нові відчуття, і крізь них я заново вчилася сприймати світ через зв’язок із Лексом та Колель. Він давав мені більше, ніж я очікувала, і нарешті дозволив відчути себе дівчиною з минулим. А Кара дозволив відчувати себе дівчиною з майбутнім. Таке воно життя.

Сестра вирішила увіковічити назву прапланети у своєму імені і обрала ім’я Колель. А Лекс здається обрав перше ім’я, яке знайшов в хроніках.

Але найбільше дивувало те, що тепер Кару я бачила у всій його красі. І тільки зараз зрозуміла, як довго сприймала його як належне, скільки емоцій просто пройшли повз, непрожиті, неусвідомлені. І ще — пристрасть. Вона теж була тут, тиха й водночас виснажлива, але дивно приємна.

Я вивчала його заново. І йому це подобалося. Я бачила, відчувала це разом із ним. Його відгук не губився, не ховався, а проходив крізь мене так само чітко, як і мої власні відчуття. Це було… більше, ніж просто близькість.

Я досліджувала не лише його емоції й думки, а й тіло — обережно, уважно, ніби відкривала щось давно знайоме, але забуте. І в цій єдності було щось прекрасне. Занадто сильне, щоб лишатися байдужою. І водночас трохи лячне.

Я не знала, що далі. Як це працює у людей після того, як вони знаходять одне одного настільки глибоко. Що вони роблять, щоб залишитися разом назавжди.

Схоже, в гонитві за минулим я пропустила більше, ніж хотіла визнавати.

Наприклад, що пари зустрічаються. Що існують побачення. Що близькість це не лише зв’язок, а й час, проведений разом, коли нікуди не поспішаєш і ні від кого н тікаєш. І ще, що в галактиці є місця, де за тобою не полюють, де не торгують забороненими технологіями й не намагаються вбити при першій нагоді. І Кара каже, що там легальні мешканці галактик проводять свої відпустки. Виявляється люди виділяють час на відпочинок, цілий стандартний місяць.

Тож коли ми приземлилися на легальній планеті, щоб нарешті зареєструвати корабель і очистити свої дані, я опинилася в місці, яке здавалося… нормальним. Мирним. І від цього майже нереальним.

Там були ресторани, магазини, парки для відпочинку, відкриті простори і жодного настороженого погляду. Ніхто не стежив. Ніхто не оцінював. Я переглядала записи та рекламні голограми з таким ентузіазмом, що Кара не витримав.

Ми пішли на побачення. Справжнє.
Щоправда, нас було не двоє. Але Кара лише знизав плечима й сказав, що не бачить у цьому проблеми. Лекс і Колель були поруч, і якось це не руйнувало момент. Навпаки — складалося відчуття, ніби ми… родина. Лише потім він прошепотів, що кінець дня ми проведемо усамітнено в гарному місці.

Завтра ми вирушаємо до Матінки Кім. Вона чекає на нас і на розповідь з перших вуст. Про все, що сталося. І про ту спадщину, яку ми за собою тягнемо.

Ми увійшли на корабель, і хоч він був у рази більший за наш маленький Квазар, усе всередині ніби підлаштовувалося під нас. Коридори самі пам’ятали маршрут, і ми швидко дісталися потрібного відсіку. Хоча Кара цього не визнає, без мене він кілька разів примудрився загубитися — корабель інколи поводився так, ніби мав власне почуття гумору. Особливо. Коли це стосувалося Кари.

— Ну нарешті. Ви там усі крамниці обнишпорили? — прогудів Кіпс, розвертаючись до нас у кріслі.

Я зітхнула, скинула всі пакети з сувенірами на підлогу й легко повертілася на місці, дозволяючи тканині ковзнути по тілу.

— Ну як тобі моя нова сукня? Кара каже, що занадто відверта.

На мені був білий легкий шовк, що м’яко огортав тіло. Спина залишалася відкрита. Я ж не вина, що місцева мода любить сміливі рішення.

— Іриско… ти прекрасна. Просто богиня. І взагалі — неперевершена, — урочисто видав Кіпс. — Розкішна, одним словом

З кожним його словом я все більше насторожувалася.

— Ти що накоїв?

— А чого одразу накоїв? — щиро обурився він, піднімаючи лапи.

— КІПС? — повільно повторила я, роблячи крок уперед.

Кара став поруч, схрестивши руки на грудях — його мовчазна версія «я теж слухаю, і мені вже не подобається».

— Іриско, ти ж згодна, що Всесвіт великий і потребує рівномірного розподілу уваги? — почав Кіпс із підозріло дипломатичним тоном.

— Кажи, що ти задумав.

Мені вже нагрянула думка, що Кіпс має якісь свої плани, залишилось дізнатись, хто в них втягнутий.