74 Розділ

Лис — нишпорка, і я цього не приховую.

У протоколах я заліз далі, ніж було відомо Ірисці. Глибше, туди, де інтерфейс уже не допомагає, де лишаються сирі шари системи й тиха логіка, захована під службовими обмеженнями. Не без допомоги Лекса. І знайшов багато цікавого.

Саме тому я вирішив зіграти зводню для давнього створіння, яке, попри свій розум, у чомусь залишалося дитиною. Я хороший наставник і впевнений: якби не я, Кара б і досі займався дріб’язком і точно б не просунувся з Ірискою далі ввічливої розмови.

Їх Творці не були жорстокими. Вони не хотіли прирікати своїх дітей на вічну самотність. Кожен із них це пластилін. Кожен із них це дзеркало.

Коли такий, як Лекс, Колель чи Іриска, знаходить пару, їх тіла починає адаптуватися. Клітина за клітиною. Ритм за ритмом. Вони стають біологічно підходящою парою для обранця чи обраниці.

Іриска схожа на людину. Але вона не людина. За це варто подякувати Карі. Якимось чином його присутність у її житті ще до їхньої зустрічі вплинула на її вигляд і навички. Його близькість змінила її код, навіть виліпила цей образ. Хоча складно сказати, що саме стало вирішальним. У протоколі тут великий пробіл. Так само і Лекс ще зазнає змін і Колель. Остання сестра, названа в честь прапланети.

Лапа тух. Завмерла.
Цікаво, Кара про це здогадується? Що він не просто подорожує з дівчиною, а власною присутністю, сам того не знаючи, формує її?

Спадкоємиця древніх… і дзеркало для контрабандиста. Ця гра стає надто складною навіть для мого нюху. Але, якщо чесно, це найкраща пригода в моєму житті, і я не відмовлюсь стати свідком того, що буде далі.

Погляд ковзнув по Лексу. Рівні риси, блідо-блакитне обличчя і вся його увага прикута до екрана. Найбільше вражає швидкість, з якою він вбирає знання й чужий досвід. Він поглинав все, що траплялось йому на очі. Якщо Іриска, навіть не маючи такої мети, змогла розв’язати задачу з гіперстрибком, то на що здатен Лекс?

Без полону та втрати пам’яті, без вимушеної втечі, а просто спрямовуючи всі ресурси на розвиток і вивчення світу.

І тоді постає інше питання, якою буде Колель? Та дівчина ще загадковіша. Весь час ходить за Ірискою. Мало говорить, багато спостерігає.

Всесвіт, скажу я вам, штука захоплива. Час зізнатися: мій власний творець не такий уже божественний чи ідеальний, як у цієї трійці. Але він дав мені одну важливу річ, можливість прожити це життя. І цього, схоже, достатньо.

Тух-тух. Ми полетимо.

І ми тепер офіційно власники цього дива. Принаймні, так це бачитимуть усі патрулі, а отже і всі потрібні системи.
— Я вже не дочекаюсь, щоб підняти цю крихітку в політ.
— Чому ти надаєш їй людських характеристик? — запитав Лекс із цікавістю. Хоча над мімікою йому ще варто попрацювати. Занадто кисла для зацікавлення.

Але нічого — вже видно, що стане красенем: навіть волосся потроху відростає.
— Бо машиною це назвати не виходить. Он глянь на Бантика. Він ще та скалка в дупі. Настільки облюднився, що язик не повертається назвати його навіть дроїдом. А цей корабель має мільйон таких мізків, як у Бантика. То як мені інакше про цю крихітку говорити?
— Це ви про мене теревените? — загудів Бантик, під’їхавши до нас і зупинившись між ртутними стовпами. За цей час ми встигли облаштувати тут два королівські крісла: одне зайняв Лекс, інше я, а Бантик став попереду. — Майте на увазі, я домашній дроїд і більше не займаюся жодними обчисленнями. У вас для цього є цілий корабель, який ще й розмовляє.

— Бантику, я що, чую образу у твоєму голосі? — запитав я, клацнувши хвостом по підлокітнику.
— Щоб ви знали, ваша безпритульна голограма, поки ви спите, вештається вночі коридорами й щось собі бубонить. Клешню на відсіч даю — це початок шизофренії, — майже людським тоном промовив Бантик і я запідозрив, що його складна мова може бути ще пов’язана з тим, що він нишком підключався до корабля.

Лекс повернувся до нас усім корпусом у кріслі.
— А це цікаво. Я б хотів його дослідити. Таке поєднання людських емоцій у машині… Він поїде з нами в ту подорож, яку ти обіцяв?

— Я не машина. Я дроїд. І тепер без ідентифікаційного номера, бо він не відображає моєї індивідуальності. І взагалі, мені набридло з вами розмовляти, — процідив Бантик так, наче копіював ображений тон Іриски.

Дроїд різко загудів, ніби додаючи собі драматизму, і поїхав геть.

— Це неймовірно, він такий дивний, — видав Лекс.

Я з цікавістю провів його поглядом.
— Так, ми візьмемо його в подорож. Але не гарантую, що після чергової кризи особистості він не змінить свого ставлення до нас.

— Це ще цікавіше. Я хочу все пізнати. Мені все цікаво.

— Чути таке від створіння, яке явно знає більше, ніж ціла планета вчених, — доволі дивно, — відповів я.

— Ти не розумієш. Ці знання — ніщо без практики й власного досвіду. Творці дали мені глибинні знання, але не пояснили їх. Я у захваті і в передчутті, щоб дослідити цей світ.

— Ох. Якщо ти вже від розмови з дроїдом у захваті, уявляю, як тебе закоротить, коли зустрінеш прекрасну інопланетянку. Гарантую, цей досвід тобі сподобається найбільше.