73 Розділ

Кіпс

Я відчуваю, як б’ється велике серце.
Глухо. Рівно. Десь під цією оболонкою.

Лапа сама відбиває ритм по панелі — тук… тух… тук…

І воно відповідає.

Істоти, що вийшли з саркофагів були схожі на привидів у плоті. Спершу вони викликали в мене лише липке заціпеніння, але варто було мені збагнути, що вони не проти мого втручання в нутрощі цього корабля, як тривога вщухла. До того ж вони поводились так, що нагадували Іриску на самому початку знайомства. Для них світ ще був новим, не знайомим і їх цікавила кожна дрібниця. Але вони швидко вчилися.

Наша дивна родина розширюється, і я, на свій подив, зовсім не проти такого сусідства. Тим паче, що ці примарні господарі виявилися вправними цілителями: вони швидко поставили на ноги прекрасну Шаїру, вона миттєво пішла на поправку.

Хоч тиждень, проведений у цьому біомеханічному лабіринті, ані на мить не наблизив нас до розгадки тутешніх технологій. Проте нам таки вдалося активувати двигун та запустити базові системи. А ще нам вдалося затягти наш зореліт всередину — поруч із цим титаном він виглядав наче безпорадна муха, яку щойно проковтнув велетенський хижак.

Хижня ми надійно замкнули. План був гранично чітким: летіти на планету Матінки Кім, щоб вона особисто вирішила його долю. Я був впевнений, що знайдеться чимало порушень кодексу контрабандистів, і тоді ніхто не наважиться сказати й слова проти її волі.

Залишалося лише одне, але критичне питання: як на такому кораблі залишатися непомітним? Імперці, ці шукачі наживи в мундирах — точно захочуть перевірити корабель. Вони вимагатимуть купу легалізованих ліцензій, підтверджене право власності та відповідність технічним регламентам, про які цей живий корабель і гадки не мав.

Лапа відбиває тух-тух.

Крісло піді мною — дивне, майже живе. Голограма без лиця витягнула його прямо з нутрощів корабля, згенерувала з нічого. Досить зручно.

Голограма... Цей розум не має плоті, але має волю. Вона створила це місце для мене. Вона керує ритмом цього місця.

Я чує це. відчуваю, як десь глибоко б’ється велике металеве серце і воно частина цього корабля.

Я знаю, це початок нової глави. Наша нова історія.

Іриска нарешті тиха. Вона отримала свої відповіді. Вони гіркі, вони важкі, але вони її. Тепер вона знає, хто вона під шкірою.

А ми... ми просто вросли в це все. Стали частиною великої пригоди, яку неможливо прорахувати. Корабель дихає. Голограма стежить.

Я — лисиця, що знайшла нову нору, де стіни вміють думати. Це не просто новий політ. Це перетворення.

Лапа — тух-тух. Хай Голограма веде. Подивимось, які струни вона зачепить наступними.

Тепер залишилось вирішити проблему з імперським патрулем.

— З цим, друже, проблем не буде! — відповів Лекс.

Лекс. Так назвав себе брат Іриски.

За тиждень цей капсульний привид змінився. Став більше схожий на людину, хоча блакитний відтінок нікуди не зник, а очі все ще нагадували блакитну лагуну Фантому-1. І мова — вони не вчать її, вони її хапають. Просто з повітря. Як вірус.

Я провів із ним кілька днів, поки колупався в нутрощах корабля. Навчив його парочці слів, від яких у Іриски б зів'яли вуха. Головне, щоб вона не дізналася. Вона б ніколи не дозволила Лексу так самовиражатися. А він з пристойним вихованням собі пари в цій дірявій Галактиці ніколи не знайде.

Коротше, я взяв на себе відповідальність знайти пару для Лекса. Не тому, що я такий добрий. Це буде цікава пригода. Можливо, найдивніша з усіх, що я нюхав. Шукай, лисице, шукай... пару для привида. Я люблю експерименти.

Лекс відволікся. Його погляд прилип до екрана, де миготіли схеми просунутих систем галактики. Він вбирає знання, як сухий пісок — воду.

— Так що там із ліцензіями? — перепитав я, коли він на мить випірнув із цифрового океану.

— Корабель має відповідний протокол на цей випадок, — відповів Лекс, навіть не глянувши в мій бік. — Він працює так, що системи імперської служби просто не мають вибору. Вони приймуть і право власності, і ліцензії… Корабель їх згенерує відповідно тутешнім законам і це буде цілком легально. З того, що я бачу ваші системи це примітивний варіант технологій, які служили для наших творців. 

— Як зручно, — махнув я по панелі лапою. — Значить, ми тепер легальні. На папері будемо чистіші за самого Імператора.

Ця жива маса плоті й металу не буде ховатися.

Вона лізе просто в імперські системи. Переписує правила на ходу. Каже їм: «Я тут законно». І ті, ковтаючи чужий код, навіть не здригаються та відповідають, як навчені: «Підтверджено. Доступ надано».

Я повільно видихнув, відчуваючи, як ця думка осідає десь глибше, як вона захоплює та відкриває все більше нових горизонтів для маневрів.