68 Розділ

— Тинь-триндинь, — видихнув Кіпс із таким виглядом, ніби щойно прослухав умови оновлення конфіденційності ліцензії зорельота. — Досить. Моя совість заснула ще на першій хвилині твого монологу. Гей, голограмо, видали цей спам. Вони порушили кордон твого корабля. Гаси їх.

На мить зависла пауза, в якій навіть система ніби перевіряє, чи це взагалі слід виконувати як команду.

А потім голограма просто розсипалась у світло і зникла.

Без відповіді. Без підтвердження. Просто вийшла з чату.

— Хороша була спроба, але вам нарешті кінець, — Хижень говорив із насолодою, повільно розтягуючи слова, ніби пробував смак моменту.

— Ти завжди так кажеш. Не набридло? — я відповів рівно, більше як відволікання, ніж як виклик.

І саме тоді Кіпс ледь нахилив голову, подивився на Хижня так, ніби оцінював не загрозу, а дуже погано налаштований побутовий прилад.

— Слухай, — кинув він спокійно. — У тебе є якийсь інший режим, окрім, я вас зараз всіх уб’ю? Бо цей уже заїжджений. Я його чув частіше, ніж систему вентиляції.

Його тон був настільки буденний, що на секунду навіть напруга в кімнаті ніби збилась з ритму.

Я боковим зором побачив, як Шаїра змінилась. Її погляд став сфокусованим, усвідомленим. Вона збиралась. Тіло переходило в інший стан, чіткий і небезпечний. Центр ваги вниз, плечі розслаблені, погляд холодний. Рани для неї були просто фактором, який доведеться врахувати, а не зупинятись через нього.

І я знав цей стан. Це було так, зараз буде боляче комусь іншому.

— Я бачу ти без команди, — сказав я, перевівши прямий погляд на Хижня. — Цікаво, як швидко ти втік зі свого корабля, коли новина про ціну на твою голову дійшла до твоїх же людей.

Я не провокував. Я перевіряв.

Хижень злегка сіпнувся.

— Ці щури ще отримають своє! Але спочатку ви! — рявкнув він.

І от тут уже стало ясно, що він не контролює ситуацію так, як хоче показати.

— О, пішло-поїхало, — тихо пробурмотів Кіпс, ковзнувши поглядом по залу. — Оце вже знайомий режим. Значить, зараз почнеться найцікавіше.

І воно справді почалося.

Зал управління, похований під товщами піску разом з нами, ніби прокинувся. Тьмяне світло пробігло по стінах, підсвічуючи гладкі металеві поверхні, вкриті тонким шаром пилу.

Шифт кинувся першим. Його ривок був різким, майже машинним і ціллю одразу став Кіпс.

Я ж узяв на себе Хижня.

Та той чекав. Він завмер лише на мить, якої вистачило, щоб оцінити ситуацію і його першою ціллю був не я. Логічно: кіберкішка була найшвидшою серед нас, навіть пораненою. Але не настільки, щоб її застати зненацька.

Шаїра різко відхилилася, її рух був точним і економним, без жодного зайвого жесту. Проте Хижень усе ж встиг. Іскри та короткий спалах. Постріл ковзнув і влучив їй у плече. Механічна частина взяла на себе основний удар, але імпульс її відкинув. Друге поранення змусить її набагато довше відновлюватися.

Я скористався заминкою. Ривок і я вибив бластер із руки Хижня. Зброя дзенькнула об підлогу і ковзнула вбік, загубившись у тіні між ртутними стовпами.

Далі все перейшло в ближній бій.

Протистояння стало жорстким і хаотичним. Удар, блок, ще один удар та ніхто не збирався здаватися. Метал підлоги глухо відгукувався на кожен наш рух.

Хижень діяв холодно і точно. Його тіло було вдосконалене і це відчувалося в кожному контакті: сила, що не відповідала людській, і реакція, швидша за інстинкт. За ці роки він добре попрацював, щоб від людської слабкості нічого не лишилося.

В якийсь момент він притиснув мене до підлоги. Легені обпекло, повітря вибило.

Краєм ока я встиг помітити Кіпса. Той вправно вислизав з-під атак Шифта, використовуючи рельєф залу, ковзав між ртутними стовпами, змушуючи суперника втрачати темп. І навіть завдавав влучні удари, але цього чомусь було недостатньо для перемоги.

Це була гра не на витривалість. І це треба було вже закінчувати.

Я вихопив другий прихований бластер із чобота і, не гаючи секунди, прицілився в Хижня, притиснувши дуло до його живота.

Він перехопив мою руку ще до пострілу. Різкий рух і зброя вилетіла з пальців. Його хватка була як лещата. Модифікації зробили своє: в його руках була сила, що ламала логіку.

Та цього разу я був готовий ризикувати.

Скориставшись короткою паузою, я вдарив у вразливе місце. Те, що з’являється, коли занадто багато пічкаєш тіло залізяками. Цього я навчився в Іриски. Швидко змінив положення, перевернувся й осідлав його. Ударив, не шкодуючи м’язів, вкладаючи в удар усе, що залишалося

Замахнувся знову. І раптом щось змінилося.

У його грудях спалахнув імпульс. Не світло, а швидше викривлення, ніби сама реальність на мить здригнулася.

Мене відкинуло хвилею.

Я жорстко вдарився об стіну, так що в голові задзвеніло. Ковзнув униз, а повітря вирвалося з грудей.

Піднятися одразу не вийшло.

Хижень повільно підвівся. Його рухи знову стали контрольованими, майже спокійними. Він підійшов до мене, не поспішаючи, він вже був впевнений у результаті.

Позаду нього я побачив Кіпса, який опинився в пастці.

Його тіло було оповите чимось схожим на мережу. Тонкі, але міцні ланцюги, що виникли ніби з повітря. Вони стискалися, фіксуючи кожен рух, не даючи навіть ворухнутися. Поверхня ланцюгів ледь мерехтіла.

— Я ж казав, це кінець, — вимовив Хижень, і в його голосі прозвучала насолода, змішана з холодною впевненістю. — Ми підготувалися до зустрічі.