60 Розділ

Кіпс із Шаїрою швидко відзвітували. Усе в межах норми, жодних відхилень. Їхні голоси звучали рівно, але без звичної легкості. Кара тим часом мовчки переглядав свої дані, проводив пальцями по панелі георадара, змінював режими, повертався до попередніх показників. Я бачила по його обличчю, як з кожною секундою ця зосередженість стає важчою. Нічого. Він нічого не знаходив.

— Повертаємось, усе дарма, — кинула я, навіть не чекаючи, поки хтось ще щось запропонує. Розвернулася в бік зорельота, що виднівся далеко на горизонті, маленькою темною точкою. — Тут хоча б ніхто не намагається нас прикінчити і ніхто не переслідує, як на Термінусі. Спокійно дійдемо назад і більше не будемо шукати сумнівні планети.

Слова вийшли різкіші, ніж я планувала, але стримувати їх не було сил. Порожнеча навколо тільки підсилювала це відчуття безглуздя.

Шаїра підійшла ближче і тихо стиснула мою руку. Її пальці були теплими навіть крізь рукав комбінезона. Кіпс став з іншого боку, перевів погляд у бік зорельота, прижмурився, ніби прикидав відстань.

— Не засмучуйся, — сказав він спокійніше, ніж зазвичай. — Ми хоча б спробували.

Я вже зробила крок уперед, коли позаду різко пролунав голос Кари:

— Ей, ви всі.

Ми одночасно озирнулися.

Він стояв там, де й раніше, але тепер виглядав інакше. У його погляді з’явилася чіткість, та сама, яка означала, що він за щось зачепився.

— Закінчуйте з цим похоронним настроєм, — сказав він рівно. — Краще зробіть дещо.

Ми перезирнулися.

— Станьте трохи щільніше.

Я нахмурилась, але все ж зробила крок назад до них. Ми зійшлися ближче. Відстань між нами скоротилась настільки, що я відчувала рух кожного.

— А тепер одночасно підстрибніть, — додав Кара, не відводячи очей від георадара. — Хочу дещо перевірити. На раз-два.

Я на секунду завмерла. Це звучало дивно. Але ніхто не став сперечатись. Навіть Кіпс промовчав, хоча зазвичай уже встиг би вставити щось їдке.

— Раз… два.

Ми підстрибнули.

Удар об поверхню вийшов глухим, зібраним в одну точку. Я відчула, як віддача пішла в ноги, коротка, але чітка. Кара в ту ж мить нахилився до екрана, майже вперся в нього, швидко щось відстежуючи. Його обличчя ожило, напруга змінилася зосередженістю.

Він мовчав, але по тому, як рухались його очі, було зрозуміло, що він щось побачив.

— Ще раз, — коротко кинув він, підводячи голову. — Раз-два.

Ми знову підстрибнули.

— Кара, ти поясниш? — першим не витримав Кіпс. Він навіть не намагався приховати роздратування, перевів вагу з лапи на лапу і скосив погляд на георадар, ніби той особисто винен у всьому.

Я тихо нервово хихикнула, все ще відчуваючи в ногах віддачу після стрибка.

— Це ти нас так розвеселити хотів?

Кара підняв голову. Його погляд був зосереджений, живий, і це одразу змусило мене насторожитись.

— Оголошення, — голосно сказав він. — Що б ми не шукали, воно в нас під ногами. Рухи на поверхні відгукуються гулом з-під землі. Там є порожнина, і досить велика.

Він зробив паузу, даючи нам переварити сказане, і провів пальцем по екрану, прокручуючи дані.

— Підозрюю, це не просто пустеля. Ми можемо стояти над містом, яке повністю засипане цим шаром. Або чимось дуже на нього схожим. Є варіант повернутися на зорельоті і зробити точні розрахунки з урахуванням параметрів планети. Це займе кілька днів. Але з досвіду скажу, такі подібні планети завжди щось ховають собі. Особливо з настільки неприродною поверхнею.

— Капітан справу каже, — одразу підхопив Кіпс, вже оживши. Його голос знову набув знайомої інтонації. — Знаю я одну планетку. Теж ніби пісочком всипана. А насправді це пил. Те, що лишилось від попередніх мешканців.

— Фу, — скривилась Шаїра, відразу відступивши на півкроку, ніби земля під ногами раптом стала підозрілою. — Ми зараз стоїмо в чиїхось останках?

Я повільно обернулася навколо, вдивляючись у горизонт уже інакше. Те саме місце, ті ж самі тріщини, але сприйняття змінилося. Поверхня перестала бути просто пустелею. Вона стала шаром, який щось приховує.

— Не обов’язково, — відповів Кара, задумливо проводячи поглядом по ґрунту під ногами. — Це можуть бути штучні породи. Або кристалічні структури, подрібнені до такого стану з якоюсь метою. Якщо згадати, через що ми сюди пробирались, я б поставила на те, що потрібне нам саме тут. Прямо під нами. І хтось добре подбав, щоб випадковий гість цього не помітив.

Кіпс злегка кивнув.

— Але питання залишається, — додала я, піднімаючи на нього погляд. — Якщо щось під нашими ногами, то як туди дістатися?

— Це вже задачка не з простих, — пробурмотів Кіпс, потерши підборіддя.

— Або ж, — спокійно озвався Кара, знову дивлячись на георадар, — продовжимо експеримент зі стрибками. Я спробую відстежити зміни в сигналах. Можливо, вловлю закономірність.

Шаїра скривилась ще більше.

— Ти серйозно пропонуєш нам стрибати до самого зорельота?

— Ви хоча б почніть, — відповів Кара рівно. — Мені потрібно зрозуміти, чи є сенс. Але робіть це одночасно.

Я глянула на інших. Ніхто не виглядав у захваті, але й заперечувати ніхто не поспішав. Ми вже були занадто далеко, щоб зараз включати здоровий скепсис.

Я трохи зігнула коліна, готуючись до нового стрибка, і впіймала себе на думці, що тепер чекаю не на порожнечу, а на відповідь знизу.