54 Розділ

Кіпс клацнув по панелі, і маршрут, який щойно пульсував світлом, розсипався на окремі відрізки.

— Прокласти нормальний курс неможливо. Тільки покроково. Без стрибків. Підбиратися ближче, як сліпі кошенята. А далі… — він на секунду замовк, скрививши губи, — далі вже своїм ходом. Якщо взагалі сядемо. Немає повних даних. Якщо Хижень вилучив твій саркофаг з цієї планети, я не уявляю, як він її знайшов і взагалі потрапив на неї.

Я мовчки перевела погляд на координати. Вони не змінювались. І це нервувало. З нею було щось не так, але що саме?

— Якщо Хижень зумів приземлитися там і ми зможемо, — впевнено мовив Кара. Схрестивши руки на грудях та випрямившись.

— Шатл у нас є, — додав Кіпс уже легше, ніби це дрібниця. — Відправимо Бантика на тестову посадку. Якщо що, він у нас витривалий.

У цей момент тихе дзижчання розрізало кабіну. Дроїд підкотився ближче на своїх акуратних колесах і зупинився поруч, трохи повернувши корпус у наш бік.

— Мої розрахунки показують, що шанси виживання на незнайомій планеті з обмеженим доступом значно вищі у біологічних форм життя, — спокійно повідомив він.

Я повільно перевела на нього погляд. Кіпс пирхнув.

— Бантик, не нагнітай. — Він легенько постукав по металевому корпусу дроїда. — Я вже скопіював твою базу даних. Зберу тебе заново. Будеш як новенький. Майже. Якщо щось піде не так.

Дроїд на мить завмер, ніби обробляв почуте.

— Себе скопіюй, — раптом різко кинув Бантик і навмисно голосніше, ніж зазвичай, відкотився від нас, дзенькнувши колесами об панель.

Я кліпнула, не одразу повіривши, що це пролунало саме від нього.

Кара повільно повернув голову до Кіпса, звузивши очі.

— Ти знову грався з його налаштуваннями? — запитав рівно, але з тією самою інтонацією, після якої зазвичай починаються проблеми. — Що цього разу підкрутив?

Кіпс підняв руки, ніби його щойно спіймали на гарячому, але в погляді майнула щира розгубленість.

— Та нічого я цього разу не чіпав, — він навіть нахилився вперед, проводжаючи дроїда поглядом. — Це він… сам. Схоже, навчився. Еволюціонує.

На мить у кабіні застигла ніякова тиша.

Комунікатор на зап’ясті Кари різко запищав, розрізаючи паузу. Він коротко глянув на екран, і кутик його губ ледь сіпнувся.

— Запускайте системи. Справу зроблено, — пролунало задоволене голосом Шаїри. — П’ять хвилин тому ми спустили на Хижня пів галактики.

Я мимоволі випросталась у кріслі.

Кіпс тихо присвиснув.

— О, тепер подивимось, як він нас вистежуватиме, коли в нього на хвості опиняться найкращі мисливці за головами всієї Галактики, — в його голосі з’явилась та сама небезпечна легкість. — І статків на це не шкода.

Мені довелось зайняти своє місце. Ми з Карою обмінялись поглядами — швидко, але не настільки, щоб нічого не встигнути відчути. Впевнена, він, як і я, згадав минулу ніч, коли ми були на чергуванні. В цій же кабіні. І те, що моїм кріслом були його коліна. Я ледь помітно затримала подих і тільки тоді відвела погляд.

— Ну, у тебе ще добра частина лишилась, — спокійно кинув Кара, вже опускаючись у своє крісло й затягуючи ремені так, ніби нічого не сталося. — Можеш навіть приглянути собі планетку.

Кіпс різко повернув до нього голову.

— Ти мене що, вже на пенсію списуєш? — фиркнув він, але в очах загорівся інтерес. — Краще знайдемо ту загадкову планету. Я вже сам заінтригований. Тобі, Кара, трапилась неймовірно загадкова жінка. Час розгадати її минуле. 

Він з хитринкою озирнувся на мене.

Кара клацнув по панелі, запускаючи системи корабля. Навколо ожили індикатори, тихо загудів двигун, і кабіна наповнилась знайомим передстартовим шумом.

Я підтягнула ремені, відчуваючи, як корпус корабля ледь вібрує під долонями.

Поки Кара доповідав терміналу про відліт, Шаїра вже піднялася на борт. Із задоволеним виглядом вона впала в сусіднє крісло і ми рушили. Це політ обіцяв не бути швидким.