51 Розділ

— Так, я правильно зрозуміла? — різко втрутилась Шаїра, з шумом поставивши руки в боки й обвівши нас поглядом, в якому читалось відверте роздратування. — Ми повертаємось на ту чортову планету, де нас нещодавно ледь не підсмажили?

Вона зробила крок убік, ніби шукаючи хоч когось притомного в цій кімнаті.

— Чудовий план. Просто бездоганний.

— Це не обов’язково, — спокійніше відповів Кара, підводячись. Він провів рукою по підборіддю, на секунду відвів погляд убік, вже перебираючи варіанти. — Треба щось вигадати.

Його голос знову став тим самим капітанським. Зібраним. Розрахунковим.

— І що ти вигадаєш? — одразу відрізав Кіпс, випрямляючись. — Дистанційно його не вимкнути. Пам’ять не стерти. Він автономний, із захистом на рівні військових архівів. Я це знаю. Його лише удар по довбешці виправить.

Він коротко махнув рукою, ніби відкидаючи варіант ще до того, як той встиг оформитись.

— Але має ж бути щось, — не погодився Кара, вже дивлячись на панель, ніби намагаючись скласти схему в голові. — На планеті нас чекатимуть не просто мисливці за головами. Там буде ціла зграя розлючених модифікованих убивць.

Він перевів погляд на Кіпса.

— І вдвох проти них ми не вистоїмо. Як зробити так, щоб Хижень не сів на планеті?

— Саме так. Вдвох, — різко втрутилась Шаїра, навіть не давши їм договорити, і кивком відсікла будь-які варіанти. — Мене з Ірискою на це не підписуйте. І взагалі… — вона перевела погляд на Кару, примружившись, — твоя голова, Каре, у списку найрозшукуваніших у нашому секторі галактики. Десять штук і будь-хто згадає твоє обличчя краще, ніж власне ім’я, ще й здасть із радістю.

Вона зробила крок ближче до панелі, постукала пальцями по краю, ніби це допоможе донести думку.

— Нам перекриті шляхи скрізь. І цього разу навіть Матінка Кім не витягне. Хіба що хтось раптом запропонує за голову Хижня більше, ніж за твою… — вона фиркнула. — Але це вже якась нісенітниця.

— Точно, — раптом озвався Кіпс.

Ми всі одночасно подивились на нього.

Його обличчя змінилось. Не різко, але я впіймала цей момент: коли в нього щось складається в голові, і він уже наполовину там, у плані, який інші ще не бачать.

— Це було б ідеально, — додав він, уже тихіше, але з тим самим вогником. — Настільки просто, що аж геніально.

— Ага, — скептично пирхнула Шаїра, схрестивши руки. — І де ти візьмеш кругленьку суму і ще більшого дурня, який це зробить?

— Ну… — Кіпс задумливо провів пальцями по підборіддю, погляд пішов убік, ніби він уже рахував. — За його голову треба кинути не менше сотні тисяч, щоб це реально спрацювало.

Я повільно видихнула, склавши руки на грудях.

— Було б значно простіше, якби ти все ж захопив той спадок, — кинула я, не відводячи від нього погляду. — А так… без шансів.

Шаїра насупилась, переводячи погляд з мене на нього.

— Стривайте… — вона нахилила голову. — Це ви зараз про що? Який ще спадок? Той божевільний реально щось залишив Кіпсу?

Кара, який до цього мовчав, повільно провів рукою по обличчю, ніби намагаючись зібратись, а потім поліз у кишеню. Рух був короткий, майже недбалий, але занадто вже вчасний. Він витягнув тонку зчитувальну пластину. Метал ледь блиснув у світлі панелей, коли він прокрутив її між пальцями.

— Це ви про цей спадок? — спокійно запитав він.

У руці Кара красувалася та сама чорна металева пластина. Майже непримітна, але вона відкривала доступ до сотні тисяч кредитів на рахунках.