50 Розділ

І от тоді до мене дійшло чітке усвідомлення, що поставило все на свої місця: у нас на хвості досі Хижень і хвіст з охочих заробити на наших головах. Найхитріший, найдотошніший і найвпливовіший контрабандист у цій частині галактики досі на нас полював. І він не з тих, хто відпускає здобич. Це не пригода, яка закінчиться сама по собі. Це те, що буде йти за нами, поки або ми не зникнемо, або він не отримає своє.

— Хай дістає все, що йому треба, — різко вигукнула Шаїра, навіть не опускаючи бластера, хоча вже й не цілилась. — Головне, що ми далеко від тієї клятої планети!

В її голосі було більше впертості, ніж впевненості, і я це почула.

— Зрозуміло, що це майже самогубство — повертатись туди, — рівно промовив Кара, але я бачила, як напружились його плечі. — Але Кіпс має рацію. З тим дроїдом він зможе вирахувати кожен наш крок. Він буде знати все, що знаємо ми.

— Не кожен, — озвалась я, і всі погляди одразу зійшлись на мені.

Я повільно випросталась у кріслі, ігноруючи біль, і перевела погляд з одного на іншого.

— Якщо ми просто відмовимось, — сказала я спокійніше, ніж відчувала. — Якщо не полетимо за цими координатами. Якщо зникнемо. Заберемось кудись, де нас не шукають. Я затрималась на Карі на секунду довше.

— Він нас не знайде.

Я вдихнула глибше.

— Я готова відмовитись від пошуків, — додала вже тихіше, але твердо. — Бо вже маю родину. Мені не потрібні ці примари минулого, якщо ціною будете ви.

Слова вийшли прості, без пафосу, але вони вдарили сильніше, ніж тряска під час турбулентності біля самої чорної діри.

— Ось слова єдиної адекватної людини на цьому кораблі, — видихнула Шаїра, нарешті трохи опустивши бластер, але все ще тримаючи його напоготові. — Забудьмо про цю бісову планету. Ви ледь живі вибралися з неї!

— Іриско… і ми тебе теж любимо, — швидко сказав Кіпс, але цього разу без звичної насмішки, ніби сам себе обірвав, щоб не сховатись за нею. Він зробив крок вперед, ближче до нас, і зупинився, дивлячись прямо на мене. — Але ми маємо потрапити туди, куди ведуть ці координати. Я не просто так подивився в очі своєму минулому… і пройшов через те пекло. Воно має мати ціну.

Його голос трохи просів на останніх словах.

— Треба, щоб у цьому був сенс, — додав тихіше, вже без напору, але з тією впертістю, яку я знала. — Бо інакше… нащо тоді це все. Зараз справа не лише в тобі. Розумієш? Ми всі в цій історії.

Він не жестикулював, не підвищував голос, а просто стояв, напружений, ніби кожне слово витягав із себе без права на відступ.

Кара підійшов до мене і опустився на одне коліно поруч із кріслом, так, щоб я не мусила піднімати голову. Його рука лягла на край сидіння, пальці другої обережно торкнулись моєї ноги туди, де не боліло, але все одно з тією обережністю, ніби я могла розсипатись від різкого руху.

— Іриско… — тихо, але впевнено. — Кіпс має рацію.

Я подивилась на нього довше, ніж зазвичай. Не як на капітана. Як на людину, яка щойно пообіцяла мені одне і тепер веде в інший бік.

— Та невже це варте того?.. — запитала я тихо.

Не різко. Без злості. Швидше втомлено і чесно.

Кіпс зробив крок та зупинився збоку, сперся рукою об спинку крісла, нахилившись трохи вперед. Його погляд ковзнув по мені, по Карі, затримався на мить — ніби він теж шукав відповідь, але вже знав, що не відступить.

У кабіні стало тихо настільки, що було чути, як гуде система стабілізації корпусу десь під підлогою, як ледь клацають охолоджувачі панелі. І серед цього звуку троє нас, які стояли на межі рішення, що вже тягнуло за собою наслідки.

— Ти знаєш, що я відповів Тектосу?.. — голос Кіпса прозвучав раптово тихіше, ніж усе, що було до цього. Він не дивився вже ні на Кару, ні на Шаїру — тільки на мене. — Що це було не марно.

Він на мить замовк, ніби даючи цим словам осісти, а потім додав, уже рівніше:

— Через вас. Тих, хто поруч. Моє існування має сенс, життя не марне. Сенс в людях, які мене оточують. І щоб ти знала: я цього більше не повторюватиму.

Я відчула, як щось всередині стиснулось.

— Іриско, — сказав він уже без жодної маски, — я скажу з досвіду: якщо не відпустити минуле… майбутнього не побудуєш.

Я опустила погляд. І від його слів стало лише складніше.