49 Розділ

Кара підвівся одним рухом, уже в процесі натягуючи терміка поверх оголеного торса. Тканина лягла по тілу, повторюючи рухи м’язів, потім куртку, швидко, без зайвих рухів.

Він уже збирався йти.

— Я з тобою, — сказала я, підводячись.

Тіло одразу різко відгукнулось, але я встала, не давши собі часу передумати. Він обернувся.

Вагається. Я вже роблю крок. 

— Допоможеш? — тихіше, але вперто.

Він дивиться ще мить. Потім підходить ближче, підхоплює мене під лікоть, притримує міцніше, ніж потрібно, ніби страхує не тільки від падіння.

— Офіційно заявляю: як чоловік я не маю на тебе жодного впливу. І нікому про це не кажи, — пробурмотів він, допомагаючи мені натягнути одяг, але в його рухах не було й тіні легковажності — занадто уважні, занадто обережні, ніби кожен дотик він зважував. Коли він обійняв мене зі спини, щоб застебнути фіксатори на термошарі, його руки на мить затримались на талії. Я відчула, як він завмер, як ніби цей короткий контакт був для нього чимось більшим, ніж просто допомога.

Я не обернулась одразу.

— Пообіцяй, — тихо сказала я, втримуючи рівний голос, хоча всередині все стискалось. — Що б там не сталось, ми зараз не зірвемось у прірву. Не поженемось за привидом.

Я знала, що говорю це запізно. Знала, що сама затягнула нас у це. Але все одно намагалась хоч трохи зупинити його, хоч на крок.

Він продовжував грати в мовчанку. Його руки злегка стиснулись, і я відчула, як він нахилив голову ближче, ніби підбираючи слова.

— Я обіцяю, що ти більше не постраждаєш.

Я тихо хмикнула. Не тому, що не вірила, а навпаки. Просто це була не та обіцянка, яку я просила.

Я вже відкрила рот, щоб сказати щось у відповідь, але комунікатор знову різко запищав, розрізаючи цей момент, і голос Шаїри, напружений, майже роздратований, прорвався крізь динамік:

— Якщо хоч хтось зараз не з’явиться на містку я почну стріляти!

Ми переглянулись і цього вистачило. Ми рушили.

Зі мною це було повільніше. Кожен крок віддавався в ребрах тупим болем, тіло ще не слухалось так, як мало б, але я вперто йшла, тримаючись за Кару. Він підтримував, підлаштовував темп під мене, але я відчувала, як його напруга росте з кожною секундою.

Коли ми увійшли в кабіну пілотів, нас зустріла сцена, яка не потребувала пояснень, але явно їх вимагала.

— Я тобі лапи відстрелю, якщо ти ще раз потягнешся до панелі керування! — гаркнула Шаїра, тримаючи бластер рівно, без жодного натяку на жарт.

Кіпс стояв перед панеллю, трохи нахилившись уперед, рука зависла над сенсорним блоком. Він не рухався, але по напруженню в плечах було видно, що зупинився не з власної волі.

— Що тут відбувається? — спокійно запитав Кара, але цей спокій був тим самим, що перед штормом. Він окинув поглядом обох, фіксуючи деталі. — Кіпсе?

— Нарешті! — огризнувся той, навіть не обертаючись. — Скажи цій схибнутій, що ми маємо повертатись на Термінус. І бажано ще вчора!

Я зупинилась на порозі на секунду, не одразу вловивши суть, потім доковиляла до свого крісла і буквально впала в нього, дозволяючи тілу хоч трохи розслабитись. Дихання вирівнювалось повільно, але я вже не втручалась залишивши це Карі. Але на Термінус мене ніхто не змусить повернутись, нізащо в жодному кошмарі.

Кара став трохи збоку, схрестив руки на грудях, погляд ковзнув від одного до іншого.

— Почнемо спочатку, — сказав рівно. — І бажано без криків.

— Саме так! — одразу вхопилась Шаїра, не опускаючи бластера. — Каре, скажи цьому генію, що ми не будемо ризикувати Ірискою. Вона під моїм захистом, це прямий наказ від Матінки Кім. І цього разу без жартиків. На Термінус ми не повернемось.

Напруга між ними була очевидна. Кіпс про повернення не жартував.

— Достатньо того, що вона вже постраждала, — додала жорсткіше кіберкішка.

Кіпс різко видихнув, провів лапою по підборіддю, ніби стримуючи себе від ще гіршого.

— Ви всі зараз думаєте не про те, — загарчав він. — Поспішаючи звідти втекти, ми пропустили одну дуже маленьку, але важливу деталь.

Він нарешті обернувся, і в його очах було те саме, що я вже бачила раніше, коли він розумів, що ми вляпались глибше, ніж здається.

— Ми, бляха, залишили дроїда Роберта.

Кілька секунд тиші.

— І що? — холодно кинула Шаїра. — Нам тепер за ним повертатись? За купою металу з чужими командами?

— Не за металом! — різко відповів Кіпс, роблячи крок до неї. — За тим, що в ньому!

Я підняла голову, напружившись.

— Він писав усе, — продовжив він, вже швидше, жорсткіше. — Усі дані. Весь діалог. І в тому числі дані з саркофага. Ми самі відкрили йому все.

Він перевів погляд на Кару.

— Впевнений, Хижень вже прямує на Термінус. Згадки про нас просочились по всім базам.

У кабіні стало тихіше.

— Він піде по нашому сліду на Термінус, — продовжив Кіпс уже нижче, але ще небезпечніше. — І отримає повний запис того, що ми знайшли. Координати. Дані з саркофага.

Я відчула, як холод повільно пробігає по спині.

— Усе це зараз лежить у тій клятій будівлі, — додав він тихіше. — В голові того дроїда. Дізнавшись це він легко прорахує наші подальші кроки без маячка.

Кара повільно провів рукою по обличчю.

— Чорт… — видихнув він неголосно, але так, що стало ясно, він уже все зрозумів.