39 Розділ

— Що на показниках? — Кара кинув швидкий погляд на дроїда, але одразу ж повернувся до мене. Його увага чіплялась за мою руку в ніші, ніби він підсвідомо відстежував кожен мікрорух, очікуючи, що я або різко відсмикну її, або, навпаки, застрягну там назавжди.

— Сканування показує відокремлений потік даних, — відповів дроїд. Його голос звучав рівно, але затримка перед словом даних видала навантаження на систему.

— Якась інформація доступна? — Кара не моргнув, навіть не змінив пози.

— Ні, — автоматично видав дроїд.

— Так, — сказала я одночасно.

Тиша врізалась між нами.

Кара різко зафіксував на мені погляд. Наче я щойно стала частиною системи, яку він намагався розібрати.

Я не відривалась від голограми. Вона вже не просто світилась — вона перебудовувалась під мене. Ритм імпульсів підлаштовувався під моє дихання, лінії змінювали форму ще до того, як я встигала їх усвідомити. Це не було зчитування. Це була взаємодія.

— Я синхронізуюсь із цим, — повільно сказала я, намагаючись втримати відчуття. Воно не мало чіткої форми: не спогад і не думка. Швидше процес, який проходив крізь мене, залишаючи після себе структуру. — Зчитай зараз усе, що можеш. Воно… реагує. Наче чекає дозволу.

Кара нічого не сказав, але я помітила, як його щелепа ледь напружилась.

Дроїд не заперечив. Його сенсори спалахнули яскравіше, корпус розвернувся точніше до голограми, ніби він намагався зайняти позицію, з якої втратить менше даних.

— Більшість інформації пошкоджена, — швидко відзвітував він. — Дані містять критичні помилки і не підлягають зчитуванню.

Кара тихо клацнув язиком, але не перебив.

— Але… один блок залишився стабільним.

Я відчула, як він поруч напружився сильніше — цього разу різко, майже ривком.

— Що саме?

— Координати.

Кара видихнув крізь зуби, коротко, різко.

— Це воно.

Я перевела на нього погляд. Він уже не просто аналізував — він збирав рішення. Швидко, без зайвих сумнівів.

— Це залишили для тебе, — сказав він напружено, — Система відсікла все інше, але це — зберегла. Не випадково.

Його голос став твердішим, але в ньому з’явилась внутрішня логіка, яка складалась прямо зараз.

— Хтось розраховував, що саме ти зможеш отримати доступ. І що цього буде достатньо, щоб ти рухалась далі.

Він на мить глянув на саркофаг — швидко, оцінююче, — ніби перевіряв, чи той ще може щось дати. Потім повернувся до мене.

— Це або шлях назад, або місце, де все почалось.

Я затримала на ньому погляд довше, ніж потрібно. У його впевненості було щось правильне… і щось занадто зручне.

Кара відійшов до дроїда. Його рухи стали різкішими, точними — рішення прийняте, лишилось діяти. Пальці швидко пробігли по панелі, він навіть не дивився на інтерфейс — працював на пам’ять.

— Я відправив усе на зореліт, — кинув він. — Кіпс розбере глибше.

Коротка пауза.

— Є ще щось?

— У моїй базі зафіксовано понад сто тисяч помилок, — відповів дроїд. — Дані не підлягають обчисленню чи відновленню.

Кара повільно видихнув. Цього разу — без роздратування. Скоріше, як підтвердження.

— Нам і не потрібно більше.

Він повернувся до мене й підійшов ближче. Я навіть не помітила, коли він опинився поруч настільки, що його тінь накрила голограму.

Його рука лягла поверх моєї.

Тепло вдарило різко — після холодної, гладкої поверхні ніші це відчулось майже боляче. Я машинально напружила пальці, але не відсмикнула руку.

— Іриско, цього достатньо, — сказав він тихіше. Не м’якше — просто без тиску.

Його пальці злегка стиснули мою долоню. Не змушуючи. Перевіряючи, чи я відреагую.

— Саркофаг більше нічого не дасть.

Я повільно перевела погляд на нього.

— Ти впевнений?

Він навіть не затримався з відповіддю.

— Так.

Його очі на мить ковзнули по ніші, по голограмі, по всій конструкції — швидко, як інвентаризація.

— Якби тут було щось ще, ти б уже це зачепила, — додав він спокійніше. — Ти не пропустила б.

Це прозвучало не як припущення. Як факт.

— Це не джерело, — продовжив він. — Це ключ. Ключ до місце, що ховає всі відповіді.

Його пальці знову трохи стиснулись, і цього разу я відчула чіткий імпульс: відпустити.

— Всі відповіді — там, куди ці координати ведуть.

Його голос став остаточним.

І в цей момент координати перестали бути просто даними.