24 Розділ

— Варіантів було небагато, — спокійно розмірковував Кіпс, ніби пояснював очевидну річ. — Та й минулого разу, коли я звідси тікав, то ховався в такому дві доби. І нічого мене не перетравило. А з вами, громилами, й поготів нічого не станеться.

Він навіть тихо пирхнув.

— Вони комах їдять. Ну максимум мишок. Тут просто… грибочки більші за звичайний розмір. Але вам-то чого хвилюватися.

— Кіпсе! — не витримала Іриска і майже закричала.

Я поспішно втрутився, бо в цій тісноті будь-який різкий рух одразу ставав проблемою.

— Так… нам усім варто заспокоїтися. Іриско, не тупоти ногою, вона все ще… фіксується занадто близько, сама знаєш до чого.

— Ой… вибач, — одразу тихіше відповіла вона.

Кіпс десь поруч тихо зітхнув.

— Взагалі не розумію вашої реакції. Я вам життя рятую.

Він зробив паузу, і коли заговорив знову, в його голосі раптом з’явилося щось холодніше.

— А як це зробив — вже інша справа.

Від цього тону мені стало трохи не по собі. Схоже, Ірисці теж.

— Вибач, — тихо сказала вона.

Кіпс хмикнув.

— Та нічого. Ти ж уперше в череві істоти.

Кілька секунд ми мовчали. Десь над нами щось зашипіло — мабуть, той самий скид уже почав падати на поверхню, а гриб просто терпляче перечікував його.

Я тихо прочистив горло.

— Ну… поки в нас є час, може обдумаємо наступні кроки? Бо я все ще сумніваюся, що це хороша ідея, йти без плану до твого творця.

Кіпс миттєво образився.

— Ну, почнемо з того, що досить називати його Творцем. Його звуть... — тут Кіпс зробив паузу для епічного зізнання, — Тектос.

Я вперше почув це ім’я за всі роки нашого знайомства. І був майже впевнений: Кіпсу довелося проробити колосальну внутрішню роботу, щоб нарешті вимовити його вголос. — А по-друге, — вів він далі, — чому це без плану? У нас завжди є план Б, Д і Ж.

— А чому це я раніше не чула про план Ж? — раптом зацікавлено запитала Іриска.

Я тихо видихнув.

Вона почала перераховувати, загинаючи уявні пальці:

— План А — це якщо він у нас взагалі є. План Б — імпровізуй або давай хабаря. План Д — драпати якнайшвидше, розосередившись по території з точкою зустрічі в зорельоті.

Вона зробила паузу.

— А план Ж — це що?

Краще б вона цього не питала. Я дуже сподівався, що Кіпс просто промовчить.

— Ви чого замовкли? — голосно запитала Іриска.

Кіпс кашлянув.

— Ну… це коли повна жоп…

— Кіпсе! — я різко штурхнув його ліктем.

— Та що? Це ж правда.

— Це секрет? — одразу підозріло запитала Іриска. — Я знала, що ви щось приховуєте!

— Та не план це, — швидко відповів я. — Просто дурня. Нема там нічого.

— Та слухай, — єхидно додав Кіпс, і навіть у темряві я відчув, як він розтягнув свою зубату посмішку, — тут цілий список. Ми колись із Карамелькою його вигадали, коли довго сиділи в засідці.

Він трохи ворухнувся в слизькому нутрі істоти, через що стінки навколо нас тихо чвакнули.

— Перший пункт — навчитися прикидатися голограмою. Потім завести проглота із системи Караят і у випадку облоги згодовувати йому всю контрабанду. Або завести папугу-імітатора. Це, знаєш, вимираючий вид. Імперцям за законом тоді не можна було б нас переслідувати чи обстрілювати.

Він тихо пирхнув.

— Це, правда, спрацювало лише раз… але зате які б історії про наш екіпаж ходили.

Кіпс тихо засміявся у темряві.

Іриска не витримала і тихо приснула зі сміху, намагаючись стриматися, щоб не розворушити ще більше тісний простір навколо нас.

— То ось чим ви займаєтесь, коли треба скоротати час?

— Ну не математичні ж задачки вирішувати, — буркнув я.

Я, звісно, промовчав про інше. Про ще безглуздіші та дивніші речі, які ми з Кіпсом часами вигадували. А вона в цю мить знову притиснулася трохи сильніше, ніж треба, і я вже починав нервувати, щоб не опинитися в дуже ніяковій ситуації в цьому тісному й липкому череві. Але раптом вона трохи змінила позу й обережно поклала голову мені на груди. Їй так було зручніше — вона застрягла тут нижче за мене, майже на рівні мого плеча.

Я відчув, як її волосся ледь торкнулося моєї шиї.

— Не хвилюйся ти так, — тихо прошепотіла Іриска. — Це ж не вперше.

— Не зрозумів, — раптом голосно озвався Кіпс. — Ви це про що?

Він на мить замовк.

— І чому я щойно відчув, як ваші серця занадто прискорились? Ця ситуація взагалі не збуджує. Я не хочу з вами тут знаходитись. Особливо зараз. Припиніть негайно.

— Ми нічого не робим! — озвався я.

— Ага, зовсім нічого.

— Ти що робиш? — буркнув я, коли почув, як він почав вовтузитися десь у темряві.

— Гляну, що сканер показує, — відповів Кіпс, шарудячи чимось у кишені. — Може вже час вибиратись.