16 Розділ

— А тут завжди так темно? — запитала Іриска, трохи примружившись, коли люк відсіку з тихим скреготом почав підніматися.

Вона інстинктивно підняла руку до очей, ніби намагалася розгледіти щось крізь густу сіру млу, що стояла зовні. З відсіку одразу потягнуло важким теплим повітрям.

Кіпс пирхнув і сперся плечем об край люка, визираючи назовні.

— Ні. Зазвичай ще темніше.

Він стрибнув на землю першим і, розставивши лапи, кілька секунд вдихав повітря, ніби перевіряючи старого знайомого.

— Сонце сюди доходить частково, — продовжив він, провівши долонею по вологості, що вже осіла на рукаві комбінезона. — Але насправді справа не в ньому.

Він постукав чоботом по ґрунту.

— Повітря тут важке й липке, як у сауні через землю. Сонце на цій бісовій планеті — лише тьмяна пляма за густим шаром попелу й газів. Воно майже не гріє.

Кіпс нахилився, підняв з землі темний уламок породи й покрутив його в пальцях.

— А от під твоїми черевиками пульсує справжнє пекло.

Він кинув камінець назад у пил.

Одразу відчулося, як планета приймає нас своїм важким повітрям. Воно обпікало легені першими вдихами, густе й вологе, але вже за хвилину організм почав звикати.

Кисню тут вистачало. Хіба що з різким присмаком озону й підземних випарів.

Ще на борту ми з Кіпсом використали адаптивний спрей. Під час процедури Іриска дивилася на мене скептично, але я наполіг. Вона пирхнула, та все ж дозволила швидко розпилити аерозоль навколо неї.

Я знав, що її організм і без того адаптується до більшості умов. Але ми ще не всі планети перевірили, а я не хотів сюрпризів у світі, де під кожним кущем міг ховатися біологічний експеримент.

Навколо, у вічній напівтемряві, буйно росла рослинність.

На перший погляд — майже звичайна. Папороті, мохи, широке листя, що жадібно ловило тепло з-під кори.

Та коли очі трохи звикли до іонізаційного марева, стало видно інше. Серед зелені пульсували дивні, м’ясисті гібриди з надто правильними формами. Деякі повільно стискалися, ніби дихали.

Місцеві мешканці явно навчилися схрещувати природну флору з лабораторними зразками, щоб ті фільтрували важкий метан і токсини. Так вони перетворили задушливу теплицю на придатний для життя прихисток.

Хоч і паркий.

І зовсім не дружній.

Кіпс продовжив інформаційний екскурс.

— Вся кора планети пронизана мережею ендовен. Через них тепло від розпеченого ядра виходить назовні не лише через вулкани, а й через мікротріщини в ґрунті. Уяви гігантську природну батарею.

Іриска повільно зійшла по трапу, обережно ставлячи ногу на темну землю.

— Тут не сонце дає життя, — продовжив Кіпс, жестом обвівши навколишню темряву. — А сама планета. Вона постійно здригається від підземних поштовхів, випаровуючи вологу з глибини.

Він посміхнувся куточком рота.

— Кожен твій крок — прогулянка по кришці киплячого котла.

Іриска повільно видихнула, оглядаючи темні хащі навколо.

— Та це справжнє пекло… — пробурмотіла вона. — Чому вони обрали її для життя?

Кіпс знизав плечима й рушив уперед кілька кроків, ніби автоматично стаючи провідником.

— Для тих, хто не хоче світитися на імперських радарах, цей світ — справжній рай.

Він підняв руку й постукав пальцем по датчику на своєму зап’ясті.

— Щільна іоносфера й постійні магнітні бурі від розпеченого ядра створюють ідеальний природний екран над планетою. Зовнішнє сканування звичайними прилади тут просто глохне.

Кіпс махнув рукою в бік темної рівнини.

— Тут можна сховати ціле місто, і жоден супутник не засіче його термічний слід на фоні загального тепла планети.

Він озирнувся через плече.

— Позазаконникам тут роздолля. Безкоштовна геотермальна енергія живить підпільні лабораторії, ферми, заводи. Ніяких реєстрацій.

Кіпс присів біля якоїсь рослини й торкнувся пальцем її м’ясистого листя.

— А специфічні мінерали, що виходять із газами, — незамінні каталізатори для незаконних біологічних експериментів.

Він випростався й коротко посміхнувся.

— Тут ніхто не питає твою ліцензію. Сама планета дбає про твою анонімність. І ще й ресурси постачає.

Кіпс говорив так спокійно й впевнено, що я мимоволі згадав, який величезний багаж знань ховається в його голові. А зважаючи, що саме на цій планеті його колись модернізували — фактично зробили розумною істотою — Термінус він знав, мабуть, краще за будь-кого.

— Тримайтеся мене, — сказав він, уже серйозно, перевіряючи на зап’ясті навігаційний маркер. — Йдемо прокладеним маршрутом.

Він кинув короткий погляд на мене.

— Але якщо капітан хоче взяти на себе роль провідника — я, звісно, піду за ним.

Я усміхнувся й похитав головою.

— Кіпсе, я повністю тобі довіряю в цій місії.

Я підійшов ближче й легенько вдарив його кулаком у плече.

— Лише прошу: не кидайся на кулі. Інакше я тебе оглушу і на плечах звідси винесу. Це моя єдина умова.

Кіпс фиркнув.

— Та не перебільшуй.

Він рушив уперед, розсовуючи густу рослинність.

— Ми тут можемо і нікого не зустріти… — додав він тихіше. — З мого списку.

Я одразу підняв голову.

— Кіпсе-е-е… — протягнув я напружено. — Який ще список? Ми тут по справі. Не забув?

Кіпс навіть не обернувся.

— Знаю, знаю. Ходімо вже.

Іриска стривожено глянула на мене й тихо прошепотіла:

— Список? Ворогів чи кого?

Я лише знизав плечима й жестом пропустив її вперед.

Вона тихо фиркнула.

— Я знову згадала, з ким вирушила в цю місію… з божевільним лисом і відчайдушним альварійцем.

Вона провела рукою по волоссю, відсовуючи липку вологу з чола.

— Нехай старі боги нас оберігають, — прошепотіла вона.

Я криво посміхнувся.

— Сумніваюся, що на цю планету спускаються боги.

І ступив за всіма замикаючи ряд.