15 Розділ

Капітан Кара

Початковий план узагалі не передбачав приземлення на цій планеті. Зореліт мав зависнути на орбіті, а ми б спустились в капсулах.

Проблема була банальна і трохи принизлива для нашого гордого зорельота.

Капсул на борту було всього дві. І використовували їх так рідко, що вони ще лишилися від минулого власника корабля. Старе покоління — масивні, гучні, без нормального маскування і без жодних захисних щитів.

Інакше кажучи — ідеальні мішені. Про цю частину ніхто не піклувався, взагалі дивуюся, як Кіпс ще не розібрав їх на деталі.

Такі штуки легко відстежуються сенсорами, а при найменшому нападі вони навіть не встигнуть ввімкнути аварійний маневр.

Тож план довелося перекроювати.

Найпростіше було пілотувати корабель самим — зависнути десь в малопримітному місці, висадити команду швидким заходом і тримати двигуни теплими. Якщо щось піде не так — підхопити нас і зникнути з сектора швидше, ніж хтось зрозуміє, що сталося.

Залишалась одна дрібна, але вперта проблема.

Хтось мав лишитися на кораблі з Бантиком.

— Я єдиний був на цій планеті і знаю її краще за вас, — вигукнув Кіпс і вже стягав з полиці спорядження, запихаючи все в рюкзак так енергійно, ніби рішення давно прийняте. — Тож, звісно, я не лишусь.

— Я теж не лишусь, — сказала Іриска, схрестивши руки. — Я маю зв’язок із тим саркофагом. Якщо ми його знайдемо, є шанс, що тільки я зможу мати доступ.

Я повільно видихнув, дивлячись на команду так, ніби переді мною стояли двоє особливо впертих астероїдів.

— Що ж… — нарешті сказав я. — Значить, лишаємося ми з тобою, Шаїро. Я капітан і повинен координувати дії на місці. А ти прекрасно знаєш системи корабля тож…

— Та все ясно! — перебила вона, різко розвернувшись у кріслі. — Я все цікаве пропущу, так?!

Вона обвела нас поглядом, у якому було стільки обурення, що навіть Бантик трохи відкотилася назад.

— Тільки знайте, — продовжила Шаїра, — якщо ви облажаєтесь… а ви облажаєтесь, виходячи з тих даних, що мені відомі про Термінус… то я буду єдиною вашою надією.

Я одразу підхопив цю думку, ніби саме на це й розраховував.

— І це прекрасно, — спокійно сказав. — Ти врятуєш нас у разі непередбачуваних подій. І найголовніше — ти маєш пильнувати сенсори. Якщо зафіксуєш, що Хижень якимось чином вийшов на наш слід і прибув сюди, одразу попередь.

Кіпс пирхнув, застібаючи рюкзак.

— Карамелько, ну годі. Навіть якщо йому відомий наш маршрут, щоб наздогнати нас, йому доведеться подолати цю відстань. А це займе щонайменше на чотири стандартні доби більше, ніж нам.

Він розвів лапами.

— Це мінімум.

Я не усміхнувся.

— Так. Але від нього завжди можна чекати сюрпризів. Урешті, йому відомо, де саркофаг. І, ймовірно, відомо, що ми його шукаємо.

Іриска кивнула, підтримуючи.

— Капітан має рацію. Хижень не дарма називає себе першим контрабандистом галактики. І не через інтелект чи особливі навички.

Вона злегка сперлася на панель, дивлячись на карту сектора, де тьмяною точкою позначався Термінус.

— А через хитрість. І дуже дивну любов до пасток.

Кіпс на секунду задумався, потім усміхнувся тією самою зухвалою посмішкою, через яку ми постійно влипали в історії.

— Чудово, — сказав він. — Ця пригода буде піком моєї кар’єри.

Бантик тихо пискнув.

— Мої бази даних повідомляють, що це… тривожна заява.

— І взагалі, — мовив Кіпс, уже рушаючи до виходу, — моя доля привела мене додому. Хіба це не в моєму стилі? Іронія долі… або довбаний сарказм минулого.

Він на ходу перекинув рюкзак на плече й навіть не озирнувся.

— Ходімо вже. Я хочу підстрелити кілька знайомих дуп. І навіть не намагайтеся мене стримувати.

Кіпс зупинився біля люка, клацнув запобіжником на бластері й кинув через плече:

— І щоб ви всі запам’ятали. Якщо почнете вагатися перед тим, як комусь надерти дупу — значить, ви вже програли. Тут один закон.

Він легенько стукнув пальцем по металевій стіні корабля.

— Закон сили.

І рушив далі, навіть не чекаючи, чи підемо ми за ним.

Іриска одразу метнулась до свого рюкзака, який вона підготувала ще кілька годин тому. Швидко перевірила кріплення, затягнула ремені на грудях і звично провела пальцями по датападу, що висів на поясі.

Я на мить затримався біля пульта.

Шаїра вже сиділа в кріслі пілота, відкинувшись назад, але пальці її легко ковзали по сенсорній панелі. На головному екрані миготіли траєкторії орбіти Термінуса, нашого корабля і голографічна мапа планети.

— Якщо щось піде не так, — сказав я тихо, — не геройствуй. Просто витягуй нас.

Вона навіть не глянула на мене, лише пирхнула.

— Та знаю я. Ви там на планеті робіть свої справи, а я вас потім витягуватиму.

Вона зітхнула. Я усміхнувся. Мені було відомо, якби вона не виказувала свого невдоволення чи інших почуттів, її чуття завжди на максимум, а бойова готовність розкачується швидше секунди.

— Саме на це і розраховую.

Бантик тихо підкотився ближче до неї, ніби перевіряючи нове місце служби.

— Я допоможу відстежувати сенсори, — повідомив він серйозно. — І підготував шість сценаріїв екстреної евакуації.

Шаїра скосила на нього око.

— Шість?

— Сім, якщо врахувати сценарій, де ми всі гинемо, — додав дроїд після паузи.

— Оцей можеш не рахувати, — буркнула вона. — Він у нас і так базовий.

Я похитав головою й рушив до виходу. У коридорі вже чекали Кіпс та Іриска.

За шлюзом темніло нутро десантного відсіку, де слабке червоне світло лягало на внутрішній корпус відсіку.

Я глянув на Іриску.

Вона мовчки дивилася на планету крізь вузьке скло ілюмінатора.

Термінус уже заповнював половину неба.

Темний, рваний, з бурими хмарами і слабкими вогнями, які мерехтіли на нічному мареві.

— Ну що, — тихо сказав Кіпс, клацнувши замками люка. — Нумо знайомитися з найгіршим місцем цього сектора.