10 Розділ

Іриска

— За голову капітана Кари оголошено винагороду в десять тисяч кредитів, — спокійно промовила голограма мініатюрної Матінки Кім. Її зображення висіло над панеллю керування, трохи тремтячи від легких коливань енергополя. Блакитне світло ковзнуло по обличчю Кари, вихопило гострі тіні під очима Кіпса, а за прозорим склом кабіни повільно тягнулися холодні зірки. Корабель уже віддалявся від сектора Дарк-доку, та відчуття переслідування лише сильніше стискало простір довкола.

— Кожен пес нашого сектора галактики буде вас шукати. Тож щонайшвидше забирайтесь звідти.

Голос голограми розходився по кабіні м’якою вібрацією, ніби лунав просто з металу корабля. Кара мовчки дивився уперед, але його пальці ледь помітно стиснули край панелі керування.

— Код, який бачите в додатку до повідомлення, одразу надсилайте мені, якщо потрапите в халепу, з якої самі не виберетесь.

Кіпс тихо видихнув крізь зуби, не відводячи погляду від мерехтливого образу. Двигуни десь у глибині корабля рівно гули, підтримуючи дивний, майже тривожний спокій.

А голограма продовжила транслювати:

— Я відправлю свої кораблі на допомогу, але тільки в крайньому випадку. Якщо ми привернемо увагу імперців, навіть усі мої ресурси й союзники не витримають тиску найвідчайдушніших зірвиголів галактики та всього імперського флоту.

Блакитний відблиск на мить здригнувся, розсипавшись по темній кабіні тонкими лініями світла.

— Особливо якщо інформація про Іриску просочиться назовні. Причина забрати її знайдеться у кожного — від скаженого вченого до міжзоряних конгломератів і діячів Імперського союзу.

У кабіні стало тихо настільки, що навіть клацання систем навігації звучало різкіше. Кара повільно перевів погляд убік, ніби сама думка про це вже починала тиснути на груди.

— Хороша новина в тому, що Хижень не поділиться своєю інформацією про Іриску. Він не любить конкурентів.

Кіпс криво всміхнувся.

— Тож у списку мисливців за головами лише капітан Кара. Удачі вам. І хай зірки захищають вас своїм світлом на цьому шляху.

Останні слова зависли в кабіні тихим металевим відлунням. Голограма згасла, залишивши після себе лише слабке світло над панеллю.

— Не можу повірити, — Кіпс так гупнув лапою по панелі, що кілька індикаторів на секунду нервово блимнули. — Просто не можу повірити, що про мене жодної згадки. Десять тисяч кредитів за голову Кари… а про мене навіть не згадали.

Ми з Шаїрою переглянулися, і на обох обличчях з’явилася майже однакова іронічна усмішка.

— Кіпсе, — почала я, спершися плечем на перегородку біля навігаційної консолі. — Тобі мало переслідувачів на хвості? Ти ще хочеш, щоб і тебе кожна собака галактики знала в обличчя?

— А я популярний, — з абсолютно серйозним виглядом додав Кара, навіть не відриваючи погляду від зоряної карти.

Тепер уже ми з Шаїрою дивилися на нього так, ніби він щойно заявив, що це все чудова ідея і варто ще розіслати автографи мисливцям за головами.

— І ти туди ж, — похитала я головою. — Нам варто прискоритись. У нас достатньо ресурсів для цього — Матінка Кім добре нас спорядила. Енергії вистачить на всі стрибки. Не обов’язково тягнутись аж до того вирахуваного вікна, є точки, що знаходяться ближче.

Я стояла посеред кабіни, схрестивши руки на грудях, і по черзі дивилась то на Кіпса, що розвалився у кріслі другого пілота, то на Кару за головною панеллю керування. Світло навігаційної карти ковзало по їх обличчях, а на екрані попереду повільно оберталася тривимірна модель сектору — лінії гіперкоридорів, уламкові пояси, гравітаційні пастки і вузькі тунелі, де можна було зникнути з радарів на кілька дорогоцінних хвилин.

— Це правда, — погодився Кара після короткої паузи. — В один бік заряду вистачить стрибнути з найближчого коридору хоч зараз, перемкнувшись в режими кілька стрибків за один перезапуск. Але якщо щось піде не так і доведеться швидко тікати з Термінуса… ми залишимось без енергії і нам може не вистачити тяги на новий старт. Доведеться чекати, поки реактори відновлять заряд.

Кіпс одразу підхопив думку, ліниво крутячи у пальцях стилус від навігаційної панелі.

— Кара має на увазі, що завжди треба мати план відступу. Ми не можемо витратити весь заряд на один напрямок. Краще використати вікно тунелю і розтягнути стрибки. Менше ефектно, зате значно здоровіше для тих, хто не любить, коли за ними ганяється половина галактики.

Він зробив паузу і глянув на Кару.

— Хоча, судячи з ціни за твою голову, це вже більше ніж половина.

— Мені треба подумати, — сказала я вголос повільніше, ніж зазвичай.

Я вже відчувала, як у голові починає ворушитися знайоме відчуття — те саме, коли якась ідея стоїть зовсім поруч, але поки що ховається за тонкою стіною.

Я різко вихопила зі свого крісла датапад і, навіть не дивлячись на інших, швидко вийшла з кабіни.

— Якщо вона знайде альтернативу, я вже й цьому не здивуюсь, — почувся за спиною голос Кіпса, коли перебірки тихо зійшлися за мною.

Я дійшла до нашої каюти й буквально впала на ліжко. Тут завжди було тихіше. Корабель гудів приглушено, мов далекий двигун у порожнечі, а світло під стелею було м’яке й тепле, зовсім не таке різке, як у кабіні. Через вузьке ілюмінаторне вікно повільно пропливали зорі — ми вже набрали швидкість, і вони тягнулися довгими тонкими рисками, як подряпини на темному склі космосу.

Я ввімкнула датапад і почала вводити дані.

Спершу — усе, що знала. Коридори гіперстрибків. Алгоритми розрахунку точок входу. Показники перевантаження реакторів. Обмеження навігаційних комп’ютерів.

Потім просто почала змішувати це між собою.

Схеми, таблиці, лінії траєкторій швидко заповнили екран. Я пересувала точки, прокладала нові варіанти, запускала розрахунки, стирала їх і починала знову.

Через деякий час просто зависла.

У голові щось клацнуло.

Те саме дивне відчуття, яке з’являлося щоразу, коли я починала розуміти нові технології. Спочатку все виглядало як туман — набір фактів, формул, цифр. А потім раптом щось у мозку починало складатися. Наче невидимий механізм повільно прокручувався, підсвічуючи потрібні зв’язки. Тепер всі розрахунки проходили в моїй голові, а не в датападі.