9 Розділ

Іриска сиділа на підлозі перед великим прозорим люком, що дивився прямо в галактичний простір. За товстим шаром скла повільно пливли холодні зорі, а десь далеко блідими спіралями світилося кільце однієї з далеких галактик. Іриска дивилася туди мовчки, так уважно, ніби намагалася щось знайти серед безмежжя світла.

Вона почула мене ще до того, як я наблизився. Ледь повернула голову, і в її погляді на мить промайнула тривога.

— Я ні секунди не вагалася, Каре, — сказала вона тихо, коли я підійшов ближче. — Коли побачила вас оточених… і зброю, приставлену до голови Кіпса… я вже знала, що зроблю. І чим це завершиться. В голові наче картинки вже завершеного двобою пролітали. Менше ніж за секунду.

Іриска говорила швидко, наче за неї хтось гнався, а її дихання збивалось в цю мить.

Я сів поруч і вона опустила очі, ніби намагаючись зібрати думки.

— Я не можу сказати, чи я це спровокувала… чи просто побачила, як усе закінчиться. Наче я вже зробила кожен рух. Наче… часу в той момент для мене просто не стало.

Її голос ледь тремтів.

— Тож, Каре… я не знаю, що я.

— Шаїра не повинна була так казати, — промовив тихо. — Вона просто була..

— В шоці, я знаю.

Вона стиснула пальці на колінах, і я побачив, як напружилися її плечі.

— У той момент я почувалася непереможною. Але зараз… мені боляче. Бо я сама себе не розумію. Каре, вона помилилася. Матінка Кім помилилася щодо мене. Ким би я не була… я не чистокровна людина. Я взагалі не знаю, хто я чи що я.

Я не відповів. Просто притягнув її до себе.

Я знав, що жодне слово зараз не полегшить цей біль. Іноді єдине, що можна зробити — розділити його. Вона притулилася щокою до моїх грудей і вчепилася пальцями в тканину куртки, ніби боялася втратити опору. Я відчував, як її дихання поступово вирівнюється, але напруга в її тілі ще не зникла.

І я відчував цей біль майже фізично. Але тільки вона знає, що означає не мати минулого. Не знати, ким ти був. І раптом робити речі, на які більшість людей просто не здатні.

— Каре… — тихо сказала вона через деякий час. — Я тепер як ви.

— Тобто? — не зрозумів я.

Вона підняла голову. Її голос уже звучав рівніше.

— Я вкрала ті глушники.

Я моргнув.

— Він усе хотів напоїти мене якимось чаєм, — продовжила вона, вже трохи спокійніше. — Потім поставив якусь платівку з жахливим звуком, що ледь не порвала мені барабанні перетинки. А потім ще збирався показати якусь особливу колекцію. Але я тримала твоє повідомлення, що час вшиватись. Не витримала… і просто поцупила ті глушники.

Вона знизала плечима.

— Тож тепер я контрабандистка. Або крадійка.

Я стримав посмішку, хоча кутики губ усе ж сіпнулися.

— Ні, — сказав я. — Це означає, що твоє терпіння має свої межі.

Іриска тихо всміхнулася.

— Це ти від Кіпса навчився поняття підміняти… але ми ж повернемось на Дарк-док, колись же нас перестануть переслідувати. Треба Ленору за них заплатити.

— Звісно, колись все завершиться.

За нашими спинами раптом пролунало тихе покашлювання. Ми з Ірискою майже синхронно озирнулися. Шаїра стояла неподалік, біля технічної перегородки, і робила вигляд, що уважно розглядає стелю — точніше, один із вузлів вентиляційної системи, який навряд чи міг викликати такий глибокий інтерес. Її постава була трохи напруженою, плечі злегка підняті, наче вона не була впевнена, чи правильно взагалі прийшла сюди.

— Шаїро, щось сталося? — запитав я.

Вона стрепенулася, ніби її впіймали на чомусь забороненому, і перевела погляд на нас.

— Я… не хотіла знову щось зробити не так. А ви не відповідали по зв’язку, і Кіпс сказав, що ви тут. Тож… ем… спочатку хочу сказати… — вона на мить опустила очі й ковзнула поглядом до свого комунікатора, ніби перевіряючи щось на екрані. — Я прошу вибачення за свої невдалі балачки. Мені не зовсім звично знаходитися серед такої… щирої та відвертої команди. Я краще проявляюсь в бою, а в соціальних контактах іноді відстаю в розумінні. І якщо мої слова прозвучали різко… то це лише через мою необізнаність, а не навмисно.

Вона підвела погляд і навіть спробувала посміхнутися. Вийшло трохи незграбно — кутики губ піднялися, оголюючи зуби, і ця усмішка нагадала мені Кіпса. Тільки він робив так навмисно, демонструючи свої гострі зуби з майже театральною радістю.

Я трохи нахилив голову, придивляючись до неї.

— Ти це щойно прочитала?

— Ем… — вона на секунду зам’ялася. — Кіпс написав. Але… це від щирого серця. Ти вибачиш?

Іриска тихо видихнула й кивнула.

— Звісно, Шаїро. Я й не ображалась на тебе.

— Фух, — видихнула вона так помітно, ніби тільки що розрядила міну. — Тепер до головного.

Вона переступила з лапи на лапу.

— Ми отримали повідомлення від Матінки Кім. Вам варто глянути.

Ми з Ірискою тривожно переглянулися й майже одночасно підвелися. У моїй голові вже промайнуло кілька варіантів і жоден із них не був приємним.

— А… — трохи ніяково додала Шаїра, відступаючи убік. — Мабуть, із цього треба було починати.

Ми швидко рушили коридором до кабіни. Освітлення під стелею тихо спалахувало, реагуючи на рух, і вузький прохід корабля наповнився знайомим гулом двигунів.

У такий час випадкових повідомлень не буває. А отже — щось справді сталося.