5 Розділ

Мені дісталася крамниця якогось Ленура. Чи то назва виду, чи ім’я — я не уточнила. Але Кіпс чомусь був певен, що саме мені з ним домовитися буде найлегше.

Убезпечити нас я мала портативним глушником сигналів. Невелика коробочка в кишені комбінезона створювала навколо «зону тиші» — коротку кишеню простору, де сканери, жучки й сторонні приймачі просто втрачали нас із поля зору. Не відомо наскільки це працюватиме на Термінусі, але варто було спробувати. На планеті злодіїв кожен другий гаджет буде стежити за новоприбулими, а кожен третій ще й перехоплював повідомлення.

Я лише раділа, що в моє завдання не входили магнітні гранати чи подібні сюрпризи. Я ніколи не любила мати справу зі зброєю. Вона чомусь завжди знаходила спосіб опинитися в моїх руках саме тоді, коли мені цього найменше хотілося.

Опинившись на місці, я ледь не присвиснула, піднявши очі на будівлю.

Крамниця Ленура виглядала… м’яко кажучи, не як крамниця. Більше як старе кабаре з тих, що я бачила в архівних хроніках — з якої планети, вже й не згадаю.

Яскрава вивіска миготіла кольорами, що змагалися між собою за увагу, а стилізовані літери обіцяли розваги на будь-який смак. Чесно кажучи, це була остання річ, яку я очікувала побачити у списку місць для закупівлі технічного обладнання.

Я навіть перевірила координати на браслеті.
Адреса була правильною.

Двері ковзнули вбік із легким шурхотом, і я зайшла всередину.

Всередині стало зрозуміло: інтер’єр просто відповідав смакам власника, а не тому, чим тут торгували. За оксамитовими фіранками стояли стелажі з обладнанням. Уздовж стін висіли комплекти броні з вуглецевого волокна, на столах лежали акуратно розкладені модулі для дронів, енергетичні блоки й інші речі, які в офіційних магазинах зазвичай не мають навіть назви.

Танцівниць, на щастя, не було.

У крамниці стояла тиша. Лише десь у глибині тихо дзижчав старий стабілізатор живлення, а над сценою — так, тут навіть сцена була — ледве хиталася лампа з рожевим світлом.

Я зробила кілька кроків між столами, обережно роздивляючись обладнання.

І саме тоді з бічних дверей вилетів власник.

Він зупинився так різко, ніби налетів на невидиму стіну, коли побачив мене. Його очі швидко пробіглися по мені з голови до ніг, а потім він широко усміхнувся і з театральним захватом сплеснув у долоні.

— О, мати-машина… яка краса!

Він притиснув долоні до грудей так, ніби щойно побачив витвір мистецтва, а не людину, що зайшла в його крамницю.

Я кліпнула.

Власник був високий, тонкий, з довгими руками й пальцями, які виглядали так, ніби їх створили спеціально для того, щоб драматично розмахувати ними під час розмови. Його костюм виглядав ще дивніше за крамницю: оксамитовий піджак кольору старого вина, сріблястий жилет і комір, прикрашений дрібними світловими нитками, що ледве мерехтіли.

Він підійшов ближче розглядаючи з таким виразом, ніби побачив щось рідкісне.

— І таке створіння приходить у мою скромну лавку без попередження… — протягнув він. — Всесвіт сьогодні явно в гарному настрої.

— Я до Ленура, — сказала я.

Він театрально приклав руку до грудей.

— Я і є Ленур. На щастя для вас і на жаль для моїх конкурентів.

Я коротко видихнула.

— Мене прислав Кіпс.

Ленур завмер. На секунду. Потім його брови підскочили вгору.

— Ооо, той маленький фенек із занадто великими планами? — він усміхнувся. — Я люблю цього хлопця. Він завжди купує найнебезпечніші речі й завжди платить.

— Сьогодні мені потрібна лише одна річ.

Я дістала список із браслета й розгорнула голограму.

— Портативний глушник сигналів. Потужний. Компактний. І бажано без сюрпризів.

Ленур нахилив голову, уважно читаючи.

— Без сюрпризів? — він навіть образився. — Пані, ви щойно образили половину моїх товарів. Побачимо, що можна зробити.

Він клацнув пальцями й рушив до одного зі столів, жестом запрошуючи мене слідувати за ним.

А потім він раптом зробив коло навколо мене.

Я від несподіванки завмерла, лише очима стежачи, як він повільно обходить мене, ніби колекціонер, що щойно натрапив на рідкісний експонат.

— Перепрошую! — швидко мовила я. — Я не маю багато часу.

— Це неймовірно! — вигукнув він із щирим захватом. — Ви неймовірні. До мене завітала сама досконалість.

Він зупинився навпроти, схиливши голову трохи набік, розглядаючи мене так уважно, що мені стало ніяково.

— Знаєте, я поціновувач старого світу. Без модернізацій та удосконалень тіл. Ви такий неперевершений зразок жінки, найчистішої раси.

Я моргнула, не зовсім розуміючи, куди він хилить.

— На жаль, мені… — він раптом театрально розкинув свій трохи завеликий піджак.

Під тканиною відкрилися металеві вставки, тонкі механічні сегменти, вбудовані просто в тіло. Десь глибше тихо клацнули мікрошестерні, і кілька крихітних індикаторів ледь засвітилися.

Я стрималась, щоб не скривитись.

— …довелося внести кілька змін у власне тіло, щоб воно функціонувало довше, — зітхнув він майже сумно. — Але ви… ви просто ідеальна.

Він постукав пальцем біля ока.

— Я це бачу. Крізь лінзи, вбудовані в сітківку.

Мені раптом захотілося прикритися руками. Хто його знає, що саме він там бачить. І я вже пошкодувала, що не уточнила у Кіпса, до кого саме він мене посилає.

— Я б хотіла зробити покупку, — швидко сказала я. — Мені потрібен портативний глушник, як я вже сказала... Бажано кілька екземплярів.

— Як бачите… — Ленур широко махнув рукою на вітрини.

У скляних шафах лежали модулі, енергоблоки, імпланти, деталі дронів і ще купа речей, які явно не мали ліцензії.

— Я маю багато цікавинок. Але саме цей товар без ліцензії зараз дістати важко. Самі розумієте — імперці роблять усе, щоб завадити нашому бізнесу… і чесним контрабандистам.

— Ага, — я згідно кивнула.

Його манери нагадували галантність із давніх часів, але сенс сказаного був настільки абсурдний, що я навіть не знала, як реагувати.