4 Розділ

Дарк-док зустрів нас знайомим гулом генераторів і запахом гарячого металу. Планета майже не змінилась із нашого минулого візиту. Ті самі ангари, зварені з різних шматків металу, ті самі криві платформи, де кораблі стояли так щільно, що іноді дивуєшся, як вони взагалі злітають.

Навколо кишіло життям. Ряди торговців, перекупників і механіків розтягнулися між контейнерами, а над головами висіли старі неонові вивіски, що моргали так, ніби от-от здадуться остаточно. Тут продавали все: від заборонених енергомодулів до банок із підозріло ворушливою біомасою.

Кілька істот із різних систем сперечалися біля ящика з імплантами. Хтось тягнув візок із деталями для дроїдів. Десь поруч гримнув метал — хтось упустив контейнер. Дарк-док завжди звучав однаково: мов велетенський ринок посеред космосу, де кожна угода трохи незаконна.

Але головне, що тут можна було дістати все необхідне. Те, що зазвичай не продають у ліцензійних крамницях і про існування чого офіційні каталоги воліють мовчати.

У нас було небагато часу, поки Хижень зафіксує наш сигнал. Як пояснив Кіпс, сигнал доходить із затримкою і дає нам невелику фору. Але щойно він стане статичним — його зафіксують. І тоді за нами знову почнеться переслідування.

Сподіваюсь, Кіпс справді знає, що робити з тим жучком, хай зафіксує його на борту якогось швидкісного зорельота, це буде найкращим варіантом.

— Так, розосереджуємося. Списки у всіх є, — гаркнув Кіпс занадто серйозним тоном.

Фенек стояв на краю платформи, нервово смикаючи кінчиком хвоста. Його великі вуха час від часу повертались у бік шуму — звичка того, хто надто довго жив там, де будь-який звук може означати небезпеку.

Останнім часом він говорив менше. Ми нічого не обговорювали, але всі розуміли: думка про повернення на ту планету, де він виріс у клітці, сиділа в ньому глибше, ніж він показував.

— І не влипаємо в неприємності, — додав він і демонстративно зиркнув на Кару.

Кара тихо фиркнув і поправив рукав куртки.

— Ти так розкомандувався, наче вирішив, що став капітаном.

Шаїра закотила очі й тихо фиркнула.

— О, знову починається. Я пішла.

Кіберкішка легко зіскочила з ящиків, на яких сиділа, м’яко приземлилась і вже за секунду розчинилася в натовпі. Її рухи були плавні й тихі, мов у хижака, що давно навчився жити серед шуму, але залишатися невидимим.

Я лише посміхнулась. До їхніх перепалок я давно звикла.

— Ну треба ж комусь керувати, поки капітана приборкали маленькі рученята нашої надії галактики, — кинув Кіпс, хитро блиснувши очима.

Після цього він різко розвернувся і рушив у протилежний бік, лавіруючи між торговими рядами так швидко, ніби боявся, що Кара зараз щось жбурне йому вслід.

Я провела його поглядом і трохи ніяково усміхнулась.

— Він колись перестане мене так називати? Аж незручно. Ми ж не знаємо всієї правди про моє походження, — сказала я, обернувшись до Кари. — Надія Галактики.

Кара тихо хмикнув.

— Він тебе не через те так називає. Не через історію, яку розповіла Матінка Кім.

Я здивовано звела брови.

— Справді? Я думала — саме через неї.

— Ні.

Він усміхнувся й зробив кілька кроків ближче. Натовп навколо гудів, хтось штовхнув візок із контейнерами, десь поруч клацнули магнітні замки ящика, але в цю мить мені здалося, що ми стоїмо трохи осторонь від усього цього хаосу.

— Це він через мій випадок, — сказав Кара. — Сарказм увімкнув.

— Який ще випадок?

Він на секунду відвів погляд, ніби згадав щось дуже незручне. Потім усміхнувся тією своєю винуватою посмішкою.

— Пам’ятаєш, коли ти тільки з’явилася на кораблі… і дала мені такої прочуханки?

Я схрестила руки.

— Пам’ятаю.

— От після того він і почав називати тебе надією. Типу… моєю останньою надією. Заклався на свою лапу, що ти мене і близько не підпустиш.

Я секунду дивилась на нього.

А потім не витримала й тихо пирснула зі сміху.

— Якби я почула ту розмову, — сказала я, — його довгі вуха ще довго б боліли.

Кара тихо засміявся, усміхнувшись ширше.

— От саме тому він і розповів це мені, коли тебе не було поруч.

Десь над нами загуркотів двигун корабля, що запускався на сусідній платформі, і гаряче повітря від турбін розігнало пил між контейнерами.

Дарк-док жив своїм звичним життям — шумним, брудним і небезпечним.

Ми розійшлися кожен у свій бік зі своїми списками. Чим швидше закінчимо справи, тим менше шансів, що планета знову втягне нас у свої проблеми.