20 Марк

20

Марк

Ірка – міцний горішок, спекатись її по простому не вийде. І що найгірше, мені не так вже  і легко взагалі щось придумувати проти неї, якщо  в голові постійно зринають вельми приємні картинки і всі як одна за участі Ірки. Це бентежить. Бо ми – конкуренти. Не можна хотіти конкурента!

Але я не міг нічого з собою вдіяти – спостерігав за Вольною і все більше злився на увесь білий світ.

До всього я виявив ще одну неприємну річ – у Ірки завжди була якась їжа. Проста, бюджетна, але була. А мої сосиски і салямі якось дуже швидко скінчились, так само як і яйця. От ніби скупився на цілу тисячу гривень,  а два дні – і все, полички спорожніли,  і треба знову їхати в магазин. Не сьогодні – так завтра.

Ума не прикладу як Ірка може виживати за тисячу гривень в місяць. Це не реально.  І я обов’язково її виведу на чисту воду.

Ближче до обіду Ірина не пішла гуляти як завше з Таєчкою, а вийшла з своєї кімнати в … сукні! У мене аж щелепа відвисла, наскільки я звик до її лосин і линялих футболок, або шортів і майок. Останні мені до речі подобаються куди більше. Хоча я скоріш за все мазохіст – дивитись на Ірчині довгі ноги не прикриті тканиною і не могти нічого з ними зробити ще те задоволення.

- А ти чому не збираєшся? – здивувалась Вольна, зупинившись навпроти мене. Я роздягав її поглядом. Проста трикотажна сукня кольору сірого пилу, чому там бути сексуальному. Але на Ірці вона сиділа так, як не сиділо на моїй мамі плаття від кутюр. Ой, яке щастя що останнє моя мама не чує.

Я перевів погляд на обличчя дівчини і взагалі прифігів. Її волосся було розчесане, вкладене, і не стирчало в різні боки. Так вона виглядала старше, але водночас якось хитріше, чи що? Така собі стервозна скалка, по іншому і не назвеш.

- Куди збиратися? – перепитав я. Ніби ж нічого не сталося.

- А до тітки Фіри вже їхати передумав?

- Точно, - я аж зрадів можливості вийти кудись в люди. Два дні в будинку були для мене незвичною річчю. Магазини, куди я навідався, взагалі за розвагу не рахуються. Ноутбук здав у ремонт, сума за новий монітор мене шокувала. Але я розраховував до того часу як майстри відремонтують ноут щось придумати.

І раптом така приємна причина вийти з дому.

- П’ять хвилин, поїдемо на моєму автомобілі, - сказав я Ірці. І пішов одягатися.

До тітки Фіри треба було йти в краватці. Я уявляю, якби я вийшов в гості до родичів без такого необхідного предмету гардеробу – мама мене б точно і за поріг не випустила.  А раз краватка значить і костюм доведеться одягати.

Звісно в п’ять хвилин я не вклався. Зате вийшов одягнутим як пристойна людина. Ірчина бідна сукня дуже втрачала на моєму фоні. Але все одно я знаходив Вольну чарівною і привабливою. Собі на злість!

Вольна одягнула Таєчку в чистенький комбінезончик-чоловічок рожевого кольору, а потім засунула дитину в теплий чохол для прогулянок. Тая звісно була проти. В хаті було жарко, їй не подобалось пріти і пітніти в теплому одязі, це я вже зрозумів. Тож поквапився вийти з хати, а Ірка накинувши свою тонку куртку вивалилась слідом. Невже вона не мерзне?

Мені стало її на хвилинку шкода. Задумався, що у рудої може  і справді не вистачає грошей навіть придбати собі пристойний одяг. Та що там – звичайну теплу куртку очевидно вона не може собі дозволити. То на який питається чорт вона ще і дитину собі узяла? Хіба для таких дітей немає спеціальних дитячих будинків? Але навіть заїкнутись про це перед Іриною я  не смів. Точно мене приб’є голими руками. Таєчка для неї була чимось надзвичайно цінним. Відчувалось, що зачепи я Ірку щодо її племінниці, і вона взяриться як левиця, що захищає своїх дітей. Тож я розумно мовчав.

Тітка Фіра жила не далеко від Французького бульвару. Я по дорозі заїхав до квіткового магазину і купив букет. Та й не прогадав. Бо стара вся розцвіла як ті троянди за, чорт забирай, шістсот гривень!

- Йосику, ти  диви яка прелєсть! – бурмотіла стара, ставляючи квіти в кришталеву вазу. Її чоловік виявився флегматичним старим, що тільки на мить відірвав голову від телевізора з нашою появою.

Але оживився коли Фіра покликала всіх за стіл.

- І наливочка, ось сливова, - розповідала Фіра, поки Йозеф наповнював маленькі чарки на тонких ніжках. – Це Ірочко з ваших слив.

Я пив компот. Треба було їхати маршруткою думалось мені. Але зиркнувши на Таєчку і чималу сумку всіляких причандалів, що притаскала з собою Ірка, вирішив, що без наливки я можу і обійтися.  А перти дитину і її придане в руках мені не дуже хочеться.

- Я вам і додому наллю, - пообіцяла Фіра. – Пляшечку. Раз Марк за кермом.

А потім до столу подали короннуі обіцяну страву. О, варто віддати їй було належне. Тітка Фіра вміла готувати гефілте-фіш не гірше мої мами. Ну а якщо бути вже зовсім чесним, то риба була смачнішою.

Я їв, і щиро нахвалював тітчині кулінарні таланти. А потім відірвав погляд від своєї вантажної тарілки в синіх квітах, і відмітив розчудову річ – Іркі щось не подобається. Тобто, вона підтримувала мене в тому, щоб зробити Фірі приємне, але водночас по очах бачу, їй справді не приємно, що нахвалюють Фірину рибу.

От тут як кажуть, мій товариш Іллюха попав не в брову, а в око. Жінки і справді не люблять, якщо в їх присутності хвалять когось іншого. Навіть якщо цей інший – старенька родичка, що вміє готувати фаршировану рибу.

Але гріх було не скористатись таким шансом позлити Ірку. Тому мої компліменти лились річкою.

- Та що там, - червоніла від наливки і приємних слів Фіра. – Головний секрет в мигдальному борошні, він додає рибі особливого присмаку. І в жодному разі її не треба тушкувати на плиті. Тільки духовка! Я беру рибину не менше двох кілограмів вагою, увесь Привоз буває переходю, але щоб зябра червні були. І нюхаю, нюхаю, якщо воно пахне марганцівкою ні за що не візьму. От бачите цей ніс? Він у мене як радар.

- Ото вже точно, - бурчав дядько Йозеф. – Ні за що не упустить, як я хильну чарочку. За три метри внюхає.