13 Ірка

13

Ірка

Мене розбудила Тая. Запхекала, вимагаючи сніданок і зміни підгузника. Я вибралась з ліжка, сонно потягуючись, і майже не відкриваючи очі попленталась в туалет, тримаючи в одній руці дитину. Якщо її в ці хвилини залишити саму в спальні – істерика гарантована. Тож вранішні справи я роблю з нею разом.

- Ти годуєш її груддю? – в нашу жіночу ідилію увірвався хрипкий чоловічий голос.

Я аж підскочила на місці. Щось я про Марка зовсім забула. А він між тим лежав на дивані, заклавши під голову одну руку, і нахабним чином роздивлявся мої шорти і майку, а точніше, як я відчувала всією шкірою – силився зазирнути під них.   Під цим пильним поглядом очей кольору кави я відчула себе голою.

- Тебе це не стосується, - нарешті відповіла йому, і пішла з Таєю по своїх справах.

Але тепер навіть в туалет спокійно не могла сходити, розуміючи що він же спостерігає за мною. Нехай і не володіє суперзором, і через стіни мене побачити не може, та я все одно бентежилась, знаючи що він там у на дивані.

Добре хоч племінниця своїм кректанням швидко привела мене до тями.

Повертатись через вітальню до своєї кімнати було тепер ніяково. Я відвикла від того, що рано вранці мене може роздивлятись чужий чоловік. Але дитина вимагала сухого підгузку  і пляшечку. Тож набравшись нахабства, я пішла повз Неймана, який зосереджено щось думав. Прямо на обличчі у нього ця сила думки була відображена.

В принципі, якщо не рахувати поїдених сардельок, жити з ним не так вже і страшно. Особливо, якщо він щодня отак кудись зникатиме. А з їжею я щось придумаю.

Я вмила Таю, переодягнула її з піжами в рожевий комбінезон-чоловічок, і пішла в кухню. Без пильного погляду Марка все ж і дихалось легше.

Розігріла суміш, і поки вона вихолоняла, з цікавістю заглянула в рот дівчинці. На місці червоного пухирця на ясні біліла рисочка ледь прорізаного зубчика. Це було дивовижно.

- Гу, - булькнула мала і спробувала ухопити мене ротом за палець.

- Чухається? – здогадалась я. Не втрималась і розцілувала обидві солодкі щічки. Тайка заусміхалась поки ще беззубою посмішкою. А потім піднатужилась і голосно пукнула.

- Фууу, - протягнув від порогу Марк, і вийшов геть. А навіщо приходив, питається?

Я тільки знизала плечима, і підморгнула племінниці.

Простягнула їй їжу, вмощуючи голівку на згині свого ліктя. Пляшечку Тая вміло тримала сама своїми крихітними ручками. Я тільки притримувала, щоб важка посудина не вислизнула на підлогу.

 Коли клала Таю в манеж, Марка в кімнаті не було. Але в ванній шуміла вода.

Я повернулась на кухню, щоб зробити собі каву. Він притопав слідком.

В одних трусах.

По грудях в темних волосинах стікають крапельки води вниз, до пупка, ніби навмисно їх залишив. Груди у нього спортивні, і прес підкачаний. Не прямо кубики, але очевидно, що людина собою займається. Я певний час роздивлялась Неймана, поки він нишпорив по баночках на тумбочці. Не знаю, що він шукав. Але виглядав він приголомшливо. Навіть не уявляла, що чоловіче тіло може справити на мене таке враження – спина м’язиста, під лопаткою родинка, на попереку дві ямочки, і сідниці, на вигляд міцні – їх би вкусити.

Ох, про що я тільки думаю?! Але в животі від моїх думок миттю потепліло, а щоки запалали, як маки. Погана, погана Ірка! Лаяла я себе, але не могла нічого вдіяти.

Марк повернувся передом, тримаючи банку з розчинною кавою:

- Нічого кращого ти не п’єш?

- Постав де взяв! – непривітно відповіла йому. – І сарделі ти не мав права їсти!

-  Вони стояли на моїй поличці холодильника, - нахабно збрехала ця скотина.

- Не правда!

- Правда, - він таки повернувся знову до електрочайника, і залив окропом ложку розчинної кави. Потім додав: - І взагалі, все що в цьому домі наполовину моє.

- Не було в заповіті такого! – я щиро обурилась.

- Ти неуважно слухала, - він посміхнувся, примружуючи очі.

- Не думай, що харчуватимешся за мій рахунок, - запевнила я його.

- Не думай, що тобі вдасться щось мені зробити, - схоже ситуація його забавляла, як і те, що йому вдалось мені насолити.

- Одягнись вже, - просто бовкнула я, щоб хоч якось його поставити на місце.

- Оу, невже не подобається? – він повернувся навколо своєї осі, демонструючи себе з усіх боків. І сяяв при цьому так, ніби я йому подарунок зробила. - Так, я так звик ходити в себе вдома, - продовжив знущатись. – Тож звикай! Або тебе тут ніхто не тримає…

- Ой, та хоч голяка ходи! – я вийшла з кухні, приховуючи палаючі щоки. Марк весело сміявся навздогін.

А у мене серденько заходиться і гупає. Так не повинно бути. І тут на підлозі я помітила його штани. Наш поборець чистоти і порядку схоже був таким лиш на словах.

«Мегегегеге!», - нагадала про своє існування знадвору Мурка.

-  Я тобі зараз зроблю! – пообіцяла чи то козі, чи Нейману я.

Підхопила його штани, і накинувши куртку вийшла з хати порати своє господарство.