11 Ірка

11

Ірка

Мені сподобався вираз обличчя Неймана, коли він дивився на свої штани. Але оце його мстиве «Брудніше тут не стане», - мене зачепило. Спробував би він з дітиськом в руках наводити порядки.

- Якщо комусь не подобається моє житло – він може запросто селитись в іншому місці, - сказала йому. – Ніхто тебе тут не тримає.

- Я це навіть не назву гарною спробою, - презирливо кинув Марк. Дістав з кишені хустку, і прибрав Мурчин подаруночок.

- Отже, любі мої, - заговорив Юрій Юрійович, - це акт вселення, зараз ми всі втрьох його підпишемо, і я благополучно поїду на роботу.

Він виклав перед нами папірець, який містив всього один абзац тексту. Я хутко розписалась, і простягнула ручку Марку. Він читав довше, але нарешті поставив свій широкий підпис.

- Я буду навідуватись до вас раз у тиждень, і перевіряти виконання заповіту, - продовжив ФІцман, складаючи папір в портфель. – Час звісно повідомляти не буду. Окрім того, в подвір’ї знаходяться кілька камер спостереження, тож якщо хтось із вас залишить місце проживання про це стане швидко відомо мені. Але я сподіваюсь, ніхто не буде робити помилок.

Він тепло попрощався зі мною і Таєю, потис руку Марку і залишив нас з конкурентом на одинці.

- Покажеш мені будинок? – обходячи бочком манеж з дитиною запитав Нейман.

- Та тут і показувати нічого, - я розвела руками. – Це вітальня. Там кухня, там – ванна і туалет. Відразу біля них моя кімната.

- А моя де?

- Можеш обирати, - я дозволила собі усміхнутися. – Ліжко є у вітальні.

- Категоричне ні. Це прохідна кімната, - Марк зверхньо набундючився. Ти ба який у нас вибагливий співмешканець вимальовується.

- Що ж, є ще одна спальня.

- Прекрасно! Покажи, - розкомандувався він не на жарт. Підхопив свою сумочку, і став в очікувальній позі.

- Ходімо, я провела його до інших зачинених дверей.

Тут залишилось все, як в день смерті Модеста Валер’яновича. Я не поспішала прибирати його спальню, лише перестелила ліжко.

- Ось, - обвела широким жестом спальню. – Прекрасна окрема кімната.

- Це що таке? – Нейман здається розгубився. Його погляд метався від строкатого килима на стіні до свічки і гранчака з горілкою, прикритого засохлим окрайцем хліба, виставлених перед портретом небіжчика. Дядя Моня здається сміявся з своєї фотокартки.

- Ваші номери, пане, - я відступила на крок від Марка. – Сподіваюсь вас не бентежитиме та обставина, що дядько Моня спочив прямо в цьому ліжку.

- Я що схожий на істеричку, що боїться мерців? – презирливо кинув Нейман, і пройшов до тумбочки, та прибрав звідти фото дядька.

- Не буду заважати обживатися, - я залишила його одного, і повернулась до дитини.

Тая лежала на животику, і гризла кулак. Помітивши мене запхикала, сповіщаючи що вже було б не погано і підобідати.

- Зараз, малявка, - я підхопила її на руки, і попрямувала на кухню. – Я взагалі он ще нічого не їла, - пожалілась племінниці. Та подивилась своїми прозорими очицями так, ніби зрозуміла про що я.

Поки грілась вода для суміші я зробила собі бутерброд з залишків шпрот.

- От зараз висмокчеш свою пляшечку, і поїдемо на прогулянку, купимо тобі найкраще у світі пюре, і будемо пробувати нові смаки, - пообіцяла я Таї.

Нейман пройшовся мовчки, кинувши в сміттєве відро свічку. Скривився вловивши запах шпрот. Діловито відчинив дверцята холодильника.

- Верхня поличка – моя, - заявив він. – І заради Бога, прибери тут безлад. Як можна жити в цьому свинарнику!

- Як ти такий борець за чистоту, то можеш цим зайнятися, - я знизала плечима, та подала пляшечку племінниці.

- Ти ж жінка!

- Ну треба помітив! – в тон йому відповіла я.

Насправді Марк мав певну рацію, у мене зібралось кілька чашок в раковині, і сміття не завадило б винести. Але дозволяти йому командувати собою я не збираюсь.

- Складно не помітити, коли в тебе на руках дитина! – прозвучало це звинувачувально і викривально. Наче я дракона в руках тримала.

- Хочеш потримати? – задорно запитала в чоловіка.

- Оце вже ні за що! – він розвернувся і вибіг з кухні геть.

Ну треба ж, яка дивна реакція. Невже боїться, що дитина його обляпає? Я тільки хмикнула, і повернулась з Таєю в вітальню, яку я практично підлаштувала під ігрову кімнату малої. Тут був манеж, на дивані м’які іграшки, в шафці памперси.

Забрала у малої порожню пляшку, та почала одягати її для прогулянки. Ми гуляли зазвичай два рази в день. До обіду і після обіду. Але зараз темніти почало дуже рано, тому вечірні прогулянки я стала обмежувати до виходу в двір. Нехай район у нас доволі спокійний, але все одно не хотілось нарватись на якогось п’яного гопника.

Тому прогулянки вдень я використовувала максимально, поки дозволяла погода. Зимова Одеса була сирою, і часто дощила. А хотілось снігу і справжнього новорічного дива.

В залежності від настрою, я або котила візочок до Ботанічного саду, або прогулювалась бульваром, аж до Кіностудії Довженка.  

Сьогодні моя ціль була відвідати ще і якийсь супермаркет. Тож в бік моря їхати не стала, а повільно котила візок з Таєю, яка доволі швидко заснула паралельно трамвайним коліям. І одночасно розмірковувала, чого мені чекати від Неймана. Чи подасть він до суду, як і погрожував? Чи допоможе мені Фіцман в такому разі?  Я сама в юридичних питаннях нічого не тямила. Уявлення не маю, що б робила з Таєю, якби не зв’язки Модеста Валер’яновича.

Коли ми з дитиною повернулись з прогулянки, Марка в будинку не було. Це мене несказанно порадувало. Переклавши сплячу племінницю разом з переноскою на диван, я зайнялась звичними справами. Прибрала кухню, зварила собі кашу, і відварила придбані в супермаркеті сардельки.

День біг до кінця, а Марк все не з’являвся. Звісно радіти що він і не прийде було рано, але коли я влягалась спати його вдома так і не було. Сьогодні Тая, задобрена порцією знеболюючого гелю і новою іграшкою для прорізування зубів заснула рано. Я ж мусила визнати, що турбуюсь за свого співмешканця! Куди він запропастився?