9 Ірка

9

Ірка

Коли я повернулась від нотаріуса Тая ще спала. От вже не знаю, чим її тітка Фіра присипляла, чи піснями чи колядками, але мала щасливо тягнула свої крихітні губки, і навіть не поворушилась коли я підійшла зазирнути до неї в колиску.

- Ходімо, чаю наллю, - запропонувала тітка. Я не стала сперечатися. – Ну що там Моня тобі залишив?

А от бути відвертою мені не хотілось зараз ні з ким. Ще не зрозуміло чи взагалі отримаю я хоч щось врешті решт. Нехай в собі я впевнена на всі сто відсотків.  Я стійка, я витримаю. Але Нейман не такий простий щоб здатись.  А значить треба тримати вушка гостро.

- Племінника свого, - трішки помізкувавши вирішила, що немає сенсу ображати добру жіночку, і виклала перед нею все як на духу.

- Оце так новина, - тітка Фіра плесну своїми пухкими рукам. – Ох і Моня! Ох і поц!

І вона розреготалась.

Я мовчки сьорбала чай, і жувала бутерброди із шпротами. З усіма цими справами і паперам апетит розігрався просто звірячий. А після придбаної кошерної кави на мене напала така велика жаба, що обідати десь в кафе я навіть думати не сміла.

Тая проспала ще з пів години. А потім відігралась по повній не лягаючи спати до другої години ночі. Я розважала її як могла – носила на руках, співала пісні, брязкала іграшками.

Аж потім мені стукнуло  в голову зазирнути до ротика Таї. Верхнє ясно у малої набубнявілось  і почервоніло. А я то думаю, звідки скільки слини з рота взялось!   

Педіатр мене давно попереджувала, що у малої мають скоро лізти зубки. Тому я завчасно придбала спеціальний гель, яким і помазала від душі все ясно дитині.

Нарешті чи то гель подіяв, чи Тая просто заморилась, та вона заснула. І я заснула прямо біля неї.

Ранок почався з дзвінка у хвіртку. Перед очима миттю пронеслось все, що мені наразі належить пережити. А я  - розпатлана, сонна, і дитина у мене не нагодована!

Тайка гучним ревом сповістила, що вона уже не спить. Правда незадоволений крик швидко змінився на таке само незадоволене пхикання - стиснута в кулак ручка миттю опинилась в роті у малої, чухати зуби і плакати одночасно очевидно виходило не дуже вдало. Підозрюю, це тепер у неї до того часу, поки не вилізе той нещасний  перший зубик.

Я вмилась над раковиною на кухні, поставила чайник і пішла відкривати двері.

Юрій ФІцман був сам. Я аж рота відкрила від здивування.

- А де наш … спадкоємець? – здивовано запитала у нотаріуса. Я від нього чекала жахливої пунктуальності. Що ось де він заявиться за три секунди до дев’ятої ранку.

Фіцман розвів руками.

- Це значить, що він здався? – трішки обнадіялась я.

- Нажаль, Ірино, це значить тільки те що він затримується. І за правилами, я маю зачекати його годину, перш ніж скласти акт про його відсутність, - вбив на корені всі мої надії нотаріус.

- Що ж проходьте  в дім, - я вже бігла в будинок, бо оговтавшись пригадала що у мене негодована племінниця.

Фіцман неквапливо пішов ззаду. Дорогу він знав і сам.

Ну в цілому ранок був для мене звичний. Зробити Таї суміш, заварити каву собі і Юрію Юрійовичу.

- Як бажаєте, я можу погодувати дитину, поки ви приведете себе до ладу, - нотаріус простягнув руку до пляшечки. – Бачу мій візит дещо застав вас зненацька.

- У нас зубки лізуть, - виправдалась я. Але пляшечку віддала. Не знаю звідки у Фіцмана навики, та взяв він Тайку цілком професійно.

- У мене четверо онуків, - на мій питальний погляд заявив чоловік. – І донька, яка терпіти не може їх няньчити. Ця негідниця при кожній нагоді залишає своїх нащадків нам з Сарою! – говорив він строго, і навіть з нотками обурення, але очі при цьому у нього буквально світились задоволенням. Очевидно що чоловік любив і свою дочку, і час проведений з онуками. – А для зубок до речі, є спеціальні іграшки, «гризульки», які треба охолоджувати в холодильнику.

- Буду знати, - я вдячно усміхнулась, і побігла до ванни. Душ прийняти я вже не встигаю. Але почистити зуби і причесатись було точно не зайвим.

А ще зняти сій пухнастий халат, і переодягнутися в домашній одяг. Я завагалась, чи варто на випадок вселення Марка Борисовича одягатись більш офіційно ніж зазвичай? І вирішила що не варто. Забагато честі буде. Тому напялила свої лосини  і футболку. І повернулась пити каву.

Тая була нагодована, і вкладена в манеж.

- Ви вже вводите прикорм? – спостерігаючи як зосереджено моя племінниця гризе брязкальце запитав Юрій Юрійович. – Беріть сміливо наші пюре, мій зять працює на заводі дитячого харчування, і повірте мені шкоди від їх фруктів дитині точно не буде.

- Дякую за пораду! – відверто сказати я боялась давати Таї щось окрім суміші. Хоча вік у неї був саме підходящий. Але якщо вже нотаріус каже, що можна щось спробувати дати дитині, то так і зроблю.

В цю мить Мурка дала про себе знати, голосно заверещавши з свого стійла. Негідниця завжди оре так, ніби ось-ось спустить дух. Ніби це її останній передсмертний крик, заклик до бою, мольба про прощення, чи істерика гинучого мамонта.

Юрій Юрійович здригнувся від цього звуку.

- Це коза,  - пояснила я, накидаючи куртку на плечі. – Треба її напоїти. Вона кітна, а змушувати чекати вагітних не гарно.

І вислизнула з дому на вулицю, і до криків Мурки додались нові звуки. У хвіртку гамселили нещадно, над ворітьми виднілась чорна маківка мого майбутнього співмешканця.

Я завагалась що за краще – ублажити вагітну Мурку, чи врятувати ворота від варварського знищення? Вирішила, що ворота важливіші. Тим більше, що Мурка втомилась волати і замовкла.

Пішла відкривати. І відразу про це пожалкувала. Бо Нейман був злий! Увірвався в двір, ледь не прибивши мене  хвірткою, і завертів головою з боку  вбік.

- Де він?

- Хто? – я розгубилась такому привітанню. Щось ситуація не схожа на те, щоб додому невчасно повернувся рогатий чоловік, то до чого всі ці питання.

- Труп нотаріуса! -  Рикнув Марк, і очі його налились кров’ю.