3 Марк

3

Марк

- І ти таки сядеш  і отримаєш задоволення! – грізно пообіцяла мама. І мені захотілось знову втекти на Гоа. Я отримаю все що завгодно, але не задоволення. Не з Розою Валер’янівною!

- Мамо,  я просто відішлю адвоката в Одесу, - заморено відповів я їй.

Але сперечатися з мамою все одно що спробувати продати іншому єврею непотріб. Беззмістовно, і є ризик відчути себе цибулею, що росте головою в землю. «Ваксн ві а цібеле, мітн коп ін дер ерд!», - сказала б Роза Валер’янівна.

- Завод в Херсоні  - раз! Три мільйони євро в Райффайзен – два! – мама картинно загинає пальці на тонкій, випещеній руці. – Нерухомість  в Одесі, і не де-небудь, а в Аркадії – три!  Мойша хоч і був ще той поц, але гроші робити вмів. І от цей шлімазл хоче щоб ти поїхав в Одесу  - значить поїдеш!

- Мамо, дядя Мойша вже нічого не хоче,  - я хитаю головою.  – Він місяць як помер, і тепер йому начхати на всі свої активи.

- Однією із умов заповіту була твоя особиста присутність при його повному зачитуванні! Інакше завод в Херсоні, мільйони в Швейаріїї, і навіть фірма в Києві, де ти шльомель намагаєшся дослужитися до директора відійде державі. От за що мені Бог послав такого брата? Чому він відразу не поставив тебе директором? Ти ж такий гарний хлопчик, освіта англійська, економіст, знаток банківської справи, ти навіть на скрипці грав краще за всіх у консерваторії!Марку, чому мойша такий поц? – питання хоч і емоційне, але загалом риторичне.

Дядько Модест, він же Мойша, мав на все свої уявлення і розуміння. Ми бачились з ним всього один раз за останні років сім. І тоді він ясно дав зрозуміти, що моя освіта і галаслива матуся, все це  - нічого не варте. Я маю з самого низу пройти шлях до директора фірми по виробництву бітуму. Навчитися взаємодіяти з владою, розібратись в хитросплетінні українського законодавства (це вам не англіканська система з його чіткою прецендетною практикою), особливо  в тому що стосується державних закупівель і тендерів, обзавестися потрібними зв’язками в столиці,  і відточити своє уміння в веденні справ.

І я вважав, що цілком успішно виконую волю свого дивака дядька.

Але дядько представився, поки я був у відпустці на Гоа.  І мама Роза навіть не вважала за потрібне мені про це повідомити. «Я все там владнала, Мойшу поховали як поважну людину, але залишилась одна проблемка з будинком», - сказала вона мені.

А наступного дня зранку приїхала до мене, постенала, що  я поганий син, раз не прагну жити з нею, а потім ошелешила новиною, що на зачитуванні заповіту треба бути мені особисто.

- І таки там є ще одна проблема, - мама сідає за стіл, і я тут же підсуваю до неї ближче чашку з трав’яним чаєм. Заслужую вдячний погляд, мабуть, так і подумала що не дарма виховала такого гарного хлопчика, як Марк.

- Та говори вже, - я чекаю допоки мама витримає драматичну павзу.

- Мойша на старість геть здурів, - мама незадоволено притискає губи одна до одної. Мойшу вона не любила. Адже Мойша був соромом всіє родини. Злодій  в законі, людина більшість життя якої пройшло у в’язниці. – Він завів собі шиксу.

Мама ледь не виплюнула останнє слово. Я так і уявляю цю поважну жінку, яка очевидно плекала надію охомутати мого дядька. Нікого іншого поруч з ним, як стару єврейську даму я просто був не спроможний уявляти. Бідолашна жінка не знала, що бандитський кодекс забороняв дядьку одружуватись і заводити сім’ю.

- Не розумію в чому там проблема?

- Дівчисько доволі спритне, - в голосі мами звучить справжнє обурення. - А Мойша розм’як! Точно у нього було розмягчення мозку, раз він так вчинив з своєю ріднею. Приютив у себе ту шиксу! І не просто приютив! Він прописав її в будинку! – градус обурення досягає максимуму, і мама стає схожа на чайник з окропом.

Ніколи не міг розгадати, чи сердиться вона по справжньому, чи майстерно грає. Та цього разу я поділяю її обурення.

- І що та жінка не планує виписуватись? – вже уявив складнощі при переоформленні будинку з зареєстрованою особою.

- Навідріз відмовилась! – мама зітхає важко і протяжно. – От ти якраз поїдеш і виженеш ту аферистку в заший з будинку Моні.

Аферистка. Реєстрація. Без сумніву дядько мав право на особисте життя. Але ж треба визнати, що на ту нерухомість жінка претендувати не має права. І очевидно не виписується з будинку лише в надії, що зможе стрясти з родичів, тобто з мене, якомога більше грошей. Я відразу перестав її поважати. Чергове меркантильне стерво.

- Ти пам’ятаєш  тітку Рівку? Її брат працює при третій міській нотаріальній конторі, - продовжує розмову мама, осмикнувши блузку, і пригладивши волосся.  – Так от Рівка по секрету мені сказала, що шикса так задурила бідному Моні голову, що він включив її в заповіт. Непотребство, Марку! На наших очах творилось неподобство, а ми були сліпими і глухими!

- Я розберусь, мамо, - обіцяю я Розі Валер’янівні. – Вижену негідницю з дому. Сторгуюсь за її частку в заповіті. Краще виплатити кілька копійок їй, і розійтися миром. А якщо вона не пристане на наші умови, я подам до суду і оскаржу заповіт.

- Впевнена, Мойша не розумів, що творить перед смертю! Той заповіт справді не може бути дійсним! – погоджується мама. І благословляє: – їдь!