35 Надя

Бішусь. І від того, що тіло так реагує на Яра і від того, що він бісів бабій. Просто тихо його ненавидіти було якось легше. А оце все, що зараз відбувається, це просто треш якийсь.

Вчора Ігор напосідав, що відбере у мене Макса, бо я нікудишня мати і дитині вибила зуб. І роботи у мене немає. Сьогодні Яр з своїм нахабством. 

Він бачте розійшовся з Олею. І йому чхати, що яка б не була та дівчина, але вона напевно все ще страждає і переживає. В нього ж страждалки немає. Тільки женілка виросла, от і думає куди б її прилаштувати! 

— Надю, приглянеш за малими? — заводить іншу пісню Ярослав, проковтнувши мою зневажливу репліку. Та що йому казати, якщо йому все як з гуски вода. 

— Ні, — хитаю головою. — Я вже приглядала. Сьогодні твоя черга. 

— Тобто моя? — брови повзуть вгору. — У мене бізнес і мені ніколи. А з Нікою на роботу їхати то погана ідея. 

— А мені працювати не треба? 

— Так я тебе забезпечу! Я вже казав! — знову підходить. Занадто близько. Не хочу відчувати знову одне і те саме. 

Треба взагалі звідси з'їжджати. 

— А я тобі вже сказала, що мені твої подачки не треба! — так, я дівчинка горда. 

Мама вчора так і не перетелефонувала. Все зайнята. Отже на неї я розрахувати зараз теж не можу. 

В нас з Максом залишилась лише я. І я не маю права підводити нас. Та і офіційна робота це саме те, що мені зараз потрібно, щоб Ігор відчепився. З нього станеться і справді спробувати забрати Макса. А без сина я втрачу увесь сенс життя. Каріні он легше. Сплавила Ніку батьку і поїхала спокійно відпочивати. Я так не можу. 

— Надю, це не подачки, — Яр намагається бути серйозним. — Я справді заробляю більше і краще ніж ти. Ну це ж логічно, що ти побудеш вдома з дітьми, а я зароблю гроші. 

— Знаєш що? Пісня ця дуже знайома, Ярославе, — я таки не стримуюсь, щоб не ляпнути щось про своє життя. — Мені чоловік те саме казав. “Навіщо тобі, Надю? Дитина маленька, будь вдома. Хочу приходити в затишне гніздечко” і бла-бла-бла. А я дурна вірила. І сиділа вдома! А тепер у мене ніякої фінансової подушки і.., — осікаюсь. Про Ігорові погрози я нічого казати не буду. А тим більше при дітях. 

— Маам, а коли тато приїде? — відразу включається Макс. 

На душі так паскудно стає. “Сподіваюсь — ніколи!”, — відповідаю подумки сину. 

— Він зараз зайнятий, зайчику, — кажу з вимушеною посмішкою. — Але як знайде час, обов'язково приїде. 

— Надю, ну я не твій чоловік, — тим часом гне своє Ярослав. — Хочеш я тобі буду перераховувати гроші на картку офіційно? Навіщо мені наймати няню, якщо…

— Якщо є родичка в безвихідній ситуації? Так? Ходи сюди! — тягну його до мийки, подалі від дітей. 

І строго дивлюсь в очі. Намагаюсь не піддаватись магії, яка розсипає між нами іскри. 

— Що? — питає Яр. 

— Визнай, що ти такий самий як і інші чоловіки, — кажу йому тихо. — І не ламай комедію. Ти хочеш вкусити колишню, зробити їй боляче, відібравши Ніку. Але дитина не казала, що їй було геть погано з мамою? Правда? А от тобі просто немає часу на доньку. У тебе робота і бізнес, а ще довгоногі Олі. Навіть якщо ти відсудиш Ніку у Каріни, ти просто зіпхнеш її на няньок. Бо на горизонті буде якась Оля, Таня, Марина… Будуть перспективні проекти і заробітки. Дитині в цій історії місця як декоративному той-тер’єру, небільше. Так подумай, навіщо тоді відбирати її в матері, Мартинюк? 

— Ти все перевенула з ніг на голову! — він насуплюється. 

— Немає з ким лишити Ніку? Позвони тещі, хай повернеться і забере внучку. У неї буде на неї час, — від цих слів наче сама собі серце дряпаю. Але так справді буде краще для дівчинки. Не з таким татом-шалопаєм, як Мартинюк. — А ми з Максом їдемо в місто. У нас там купа справ!