26. Надія

Ага, познайомить. От тільки десь мені тримається знайомство з тобою. Хочу так сказати, проте де тільки знаходжу сили стриматися? Сама собою пишаюся. 

Олю я впізнала одразу. Це вона приходила нещодавно і репетувала тут, як різана. А сьогодні самий спокій. Ти бач, як змінила маску?

— Надю, це Оля, — каже Ярик, звертаючи мою увагу на них. Вони підійшли до столу, де я зараз нарізаю салат. 

Оля виглядає так бездоганно ніби зібралася на якусь світську тусовку, а не провести час з дитиною вдома. Певно, вона все ж має якісь інші плани. А може просто не уявляла, що на неї чекає. В будь-якому разі поруч з нею я почуваюся якоюсь Попелюшкою, так і тягне забруднити її дорогу сукню.

Хоч розумію, що вона мені нічого поганого не зробила. Треба сердитися на Ярика, а не на неї. Вона виходить така ж жертва. Навіть не здогадується, що її бойфренд цілує іншу дівчину, поки вона десь там у своїх справах.

Не думала, що зможу зненавидіти Ярика сильніше від того, як у дитинстві, але, як видно, все в цьому житті можливо.

— Ми наче знайомі, — кажу я. 

— Щось таке. Але не представлені, — відповідає вона і простягає мені руку. Одразу помічаю відсутність заручальної обручки. — Ти не мати Вероніки?

— От іще. Авжеж ні, — я не поспішаю тиснути їй долоню. Дуже мені треба з нею вітатися.

— Тоді мені варто перепросити за свою поведінку минулого разу. 

— Я про щось не знаю? — питає він.

— Це дрібниці, — вона всміхається і знову повертається до мене. — Ярик сказав, ти його сестра? 

Я дивлюся на нього. Той розгублено відводить погляд. Як же я помилялася в ньому, коли думала, що він нормальний чоловік.

— Ага, сестра, — киваю я. — Внучка дружини його дідуся.

— То ви не кровні родичі? — вона теж дивиться на Ярика і врешті забирає свою руку. 

— Оль, яка різниця? Припини допит, — врешті каже він. — Що там сніданок?

— Готово, — відповідаю я. — Бери ось тарілки, накривай на стіл.

Ще я тільки не прислуговувала кобелю і його пасії. Сама ж беру миски з кашею і салатом, щоб занести їх теж до столу.

— Давай допоможу, — каже Оля. — Не гоже, щоб чоловік сервірував стіл, коли на кухні дві жінки.

— А він хіба безрукий? Що за дискримінація? — може я і думала б теж так раніше: принаймні Ігорю мені довелося прислуговувати, але Ярику я не дружина, не дівчина та й родичка сумнівна. Так що не обірветься від п’яти тарілок і п’яти виделок.

— Але як мінімум дивно, — заперечує вона і поспішає відгородити Ярика від роботи, щоб той не перепрацювався. Така зараз мирна й покладиста, мов та істеричка, що погрожувала мені на порозі, зовсім інша жінка, лише зовнішньо схожа на Олю.

Чоловік йде до дітей і допомагає їм сісти на стільці. Ті весело граються виделками, поки ми всі не сідаємо за стіл.

— Смачного всім, — привітно каже Оля і ніжно торкається руки Ярика. Той усміхається їй. Солодка парочка. От і йшли б кудись у ресторани, не муляли б мені очі. Сама не знаю, чому так злюся. А хоча ні, знаю. Він дозволяв собі поцілувати мене, купив цей бісовий зефір… так, я ні на що таке не сподівалася, але все одно. Це просто свинство, а він бісовий бабій!

 По завершенні сніданку Оля, звісно ж, викликалася допомогти мені мити посуд. І поки Яр грався з дітьми, мов настирна муха жужжала в мене над вухом. 

— Мене цікавить тільки одне. Чому ти тоді не сказала, що це не ти — колишня Ярика? — допитувала мене.

— А ти не питала. І чому я мала тобі щось пояснювати? — хмикаю.

— Ти хотіла зруйнувати наші стосунки, я права? — знову гине своє.

— Нічого я не хотіла. І взагалі відчепися від мене. Ти приїхала до дитини? То нею займайся.

— Слухай, родичко, — вона особливо виділяє це слово. — Ми з Яриком не перший рік разом. Ми через всяке пройшли. Щоб ти собі знала, ти для мене не суперниця. Якщо раптом ти маєш свої плани. Хочу попередити завчасно, щоб ти потім не засмутилася. Він мій.

— Ти що його приватизувала? — серджуся. Мені чхати на Яра, але ця самовпевненість мене дратує.

— Він мене не проміняє. Я його розумію і приймаю таким, як він є. Тож навіть не мрій, — все ще торочить своє.

— Розслабся. Він мені не треба. З дитинства його не терплю, — хмикаю. Хай вже дасть мені спокій.

— От і чудово, — вона одразу кидає посуд і йде з кухні. Теж мені, гідна пара для Ярика. Така ж навіжена. 

Настрій зіпсувався ще гірше.