7. Надія

Вечеря минула напружено. Але судячи з того, як Ярик вплітав плов, то холостяцьке життя його добряче побило і за нормальною їжею він встиг скучити. проте, якщо розраховує на те, що в моїй особі він отримав кухарку, то помиляється. Це сьогодні я не в силах сваритися і чинити будь-який опір. Останні дні життя з Ігорем мене висмоктали і перетворили ледве не на ганчірку. 

Макс наївся і почав сонно кліпати оченятами. Поспати йому сьогодні за день майже не вдалось. 

— Ходімо, вкладу тебе спатки, — кажу сину. 

Зиркаю на Ярика. Може матиме совість, хоч посуд помиє. 

Веду сина до ванної, щоб вмити, переодягнути в чисте. Потім до спальні. 

— Агов! А ви куди то намилились? — питає Ярик. 

— Спати! — відповідаю очевидне. 

— То моя кімната взагалі-то. 

— Не бачу таблички, — характер у мене не мед. Я вже помітила, що кімната жила. Але просто уступати краще місце Ярославу, коли мій син так заморився, я теж не хотіла. Ну хіба в ньому немає й краплі чогось джентельменського? 

Але в тому й біда. Що в будинку кілька спалень, але решта явно не використовуються за призначенням. Меблі там прикриті білими простирадлами, і пил на підлозі свідчив про те, що там ніхто не живе. Зранку може й варто там прибрати і облаштувати собі спальню. А до ранку — Ярослав як старший може поспати десь там. 

— Надю, я не жартую, то моя кімната! Де я маю спати по-твоєму? 

— В будинку купа кімнат! Дідусь збудував хату з розрахунком на велику родину, — не втримуюсь, щоб не встромити йому шпильку. — Але саме твої батьки зробили все, щоб ця родина стала меншою на половину! 

Гордо йду в кімнату і стягую покривало з ліжка. 

— Лягай, — кажу Максу. — Мама зараз в душ піде.

— А казочку? 

— Дядя Ярик може розповісти, — кидаю погляд на двері. де в ореолі світла стоїть Ярослав. Його фігура зараз дуже гарно підкреслена. Але я не дозволяю собі думати про його м'язи… Те, що він виріс чималим бичком ще не робить йому честі. 

— Надю, і все ж це моя спальня, — продовжує протести.

— Та що ти дитину в брудну кімнату поженеш? — б’ю нижче пояса. 

— Тільки на цю ніч, — зітхає він. 

Я ж рада своєю маленькою перемогою протискуюсь повз чоловіка. І зачиняю двері в душ. Бо щоки чомусь палають. 

Швидко переодягаюсь в піжаму після душу, і повертаюсь в спальню. Макс вже заснув. Навіть не знаю, чи читав йому Ярик казку. Та і не важливо. 

Лягаю поруч з сином. І відразу шкодую, що обрала саме цю кімнату. Постіль треба було б змінити напевно раніше. Подушка пахне Яриком. Ніби ледве помітно, але це змушує мене відчувати щось незрозуміле. Мов би він увесь час поруч, лежить біля мене. Його звісно тут немає. Але позбутися відчуттів я не можу. 

І навіть коли засинаю, сниться мені все одно Ярослав. Втомлена свідомість підсовує мені такі картинки в цей сон, що я ладна крізь землю провалитися, аби лише не бачити того всього. Але уві сні я сама себе не контролюю…

Зранку я прокидаюсь від шуму. Хтось нахабно гупає у вхідні двері. 

Відразу думаю про Ігоря. Невже так швидко відшукав нас? Чорт! А де Ярик? Ну принаймні зараз від нього може бути якась користь. Хай хоч м’язами перед моїм колишнім пограє. Але то, звісно, якщо захоче. 

Блін, а після моєї нахабної поведінки може й не захотіти. Навпаки. Радо спекається мене. Здасть чоловіку і не буде мучитися докорами сумління. 

З острахом визираю в коридор. Двері я точно відчиняти не піду. Але готуюсь вже обронятись і сваритися з Ігорем. 

Коли чую жіночий голос… І переводжу подих. Це явно не по мою душу прийшли. Але ж цікаво, що там за така експресивна дівчина до Ярика прийшла.