Глава 13

Прокинувшись, вона побачила, що лежить на м'якому дивані. Невелике приміщення більше нагадувало чайну кімнату, з протилежного боку стояв такий самий диван і маленький столик між ними. Вона спробувала згадати, як вона тут опинилася, але в її голові була лише порожнеча. Сілін повільно піднялася з дивана й озирнулася навколо. Кімната була оздоблена килимами на підлозі й на диванах лежали подушки. На стіні висіла картина із зображенням гірського пейзажу. Загалом, було затишненько.

"Сілін, мені вдалося нейтралізувати дію транквілізатора, але будь обережна, я не знаю, де ми."

Сілін помітила, що на столику лежить записка. Вона взяла її і прочитала:

"Змушений попросити вибачення, за настільки неделікатне запрошення і сподіваюся, це не затьмарить наше знайомство, чекатиму на вас у холі гільдії."

Оглянувши себе, дівчина з полегшеним видихом зрозуміла, що всі її речі, включно зі зброєю, залишилися при ній. Знявши верхню частину костюма, вона побачила, що рана на плечі зникла. А це означає, що хтось використовував дорогі наніти для лікування.

• Хол гільдії, отже, - замислилася Сілін, - таке провернути під силу тільки гільдії Асасинів.

"Підтверджую, швидкість їхніх бійців вражає. А їхню непомітність цілком можна пояснити стелс-технологією," - поділився своїми думками Еліот

• Ну, якщо ми все ще живі, значить, ми їм навіщось потрібні. Залишилося з'ясувати, чого вони хочуть. Бою з ними я просто не витримаю.

"Тим паче, залишивши тобі зброю, вони показують, що ти їм не загроза."

• Ну, тут я їх, звісно, можу здивувати. Але, напевно, поки не варто, спочатку дізнаємося, навіщо ми тут.

Озирнувшись і ще раз перевіривши, чи все на місці, Сілін вийшла з кімнати і потрапила у вузький коридор з безліччю дверей по обидва боки. У коридорі тьмяним світлом горіло вбудоване в стіну підсвічування, пластобетонні стіни були холодними та вологими, та й узагалі атмосфера тут була гнітюча. З чого Сілін зробила висновок, що це місце було під землею.  Дійшовши до кінця коридору, вона вийшла у велику залу, все з тими ж бетонними стінами без оздоблення, таке ж тьмяне освітлення з єдиною відмінністю. Уздовж усієї зали на стінах світилися голограми якихось гербів, жоден із них Сілін був незнайомий.

"До шляхетних домів імперії вони точно не належать," - подумала дівчина, роздивляючись символіку.

• Я, так вважаю, настільки юному адепту нашої професії, невідома символіка кланів асасинів, - недалеко від Сілін пролунав чийсь тихий і дуже спокійний голос.

Дівчина різко обернулася в його бік і побачила дуже літнього ельфа. Він був одягнений у сіру мантію, спереду на ній був вишитий золотий змієподібний дракон. Сілін завмерла і, не приховуючи свого здивування, дивилася на старого, чиє сиве волосся, заплетене в косу, спускалося до самої підлоги.

• Що, здивована побачити тут такого старого? - якось добродушно і з усмішкою, запитав він.

Сілін від подиву змогла тільки кивнути. Вона й справді не бачила настільки древніх представників своєї раси.

"Він, мабуть, багато чого побачив," - промайнула в голові дівчини така думка.

Старий, побачивши її здивований вираз обличчя, посміхнувся ще ширше. Він підійшов ближче і простягнув руку на знак привітання.

      - Мене звати Раят, - представився він, - я майстер гільдії асасинів на Геліконі, і ти зараз перебуваєш у серці нашої фортеці.

За всім цим добродушним голосом і старечим виглядом ховалася така магічна сила, що Сілін відчувала її навіть без свого зору. Тому тут же зібралася і стала серйозною:

• Прошу вибачення за зухвалість, але в мене є кілька запитань, - дивлячись прямо в очі й не відчуваючи ані найменшого хвилювання, впевненим тоном заговорила вона.
• Ах, молодь, усюди ви поспішаєте. Хоча зараз я схильний із тобою погодитися. Тож запитуй, - прихильно кивнув він.
• По-перше, що з моїм напарником?
• З ним усе гаразд, його залишили на місці, і так, він живий, якщо ти про це.

Сілін трохи розслабилася. Вона не відчувала фальші в його словах, а таке вона з дитинства вміла відчувати в тоні співрозмовника.

• Тоді про головне, навіщо я тут?
• Я не міг не звернути увагу на творчість такої талановитої, хоч і юної ельфійки-асасина.
• Я не асасин, - здивувавшись своєму нахабству, різко перебила його Сілін.

Майстер здивовано підняв брови, він не звик, що його так переривають, і трохи забарившись, як ні в чому не бувало, продовжив:

• Так, ти не перебуваєш у нашій гільдії. Але, скажи мені, якщо ти рухаєшся, вбиваєш, думаєш і навіть дихаєш, як ассасін, то хто ти? Ми давно за тобою спостерігаємо, Сілін. Навіть хлопців, яких я за тобою послав, ти змогла здивувати, а це вже говорить багато про що.
• Ви знаєте, хто я? - сумним голосом промовила Сілін.
• Не засмучуйся, цією інформацією володію тільки я, - тоном батька, який заспокоює дитину, сказав він Сілін, - але в іншій ситуації тобі слід пам'ятати, що інформація - це теж зброя, іноді навіть важливіша, ніж будь-що.