Глава 13

Прокинувшись, вона побачила, що лежить на м'якому дивані. Невелике приміщення більше нагадувало чайну кімнату, з протилежного боку стояв такий самий диван і маленький столик між ними. Вона спробувала згадати, як вона тут опинилася, але в її голові була лише порожнеча. Сілін повільно піднялася з дивана й озирнулася навколо. Кімната була оздоблена килимами на підлозі й на диванах лежали подушки. На стіні висіла картина із зображенням гірського пейзажу. Загалом, було затишно.

"Сілін, мені вдалося нейтралізувати дію транквілізатора, але будь обережна, я не знаю, де ми."

Сілін помітила, що на столику лежить записка. Вона взяла її і прочитала:

"Змушений попросити вибачення за настільки неделікатне запрошення і сподіваюся, це не затьмарить наше знайомство. Чекатиму на вас у холі гільдії."

Оглянувши себе, дівчина з полегшенням видихнула, зрозумівши, що всі її речі, включно зі зброєю, залишилися при ній. Знявши верхню частину костюма, вона побачила, що рана на плечі зникла. А це означало, що хтось використав дорогі наніти для лікування.

– Хол гільдії, – замислилася Сілін. – Отже, таке провернути під силу тільки гільдії Асасинів.

"Підтверджую. Швидкість їхніх бійців вражає. А їхню непомітність цілком можна пояснити стелс-технологією", – поділився своїми думками Еліот.

– Ну, якщо ми все ще живі, значить, ми їм навіщось потрібні. Залишилося з'ясувати, чого вони хочуть. Бою з ними я зараз просто не витримаю.

"Тим паче, залишивши тобі зброю, вони показують, що ти їм не загроза."

– Ну, тут я їх, звісно, можу здивувати. Але, напевно, поки не варто. Спочатку дізнаємося, навіщо ми тут.

Озирнувшись і ще раз перевіривши, чи все на місці, Сілін вийшла з кімнати й потрапила у вузький коридор із безліччю дверей по обидва боки. Тьмяне світло вбудованої в стіни підсвітки ледве освітлювало простір. Пластобетонні стіни були холодними та вологими, та й узагалі атмосфера тут була гнітюча. Сілін одразу зробила висновок, що це місце під землею.

Дійшовши до кінця коридору, вона вийшла у велику залу з такими ж бетонними стінами без оздоблення та тьмяним освітленням. Єдиною відмінністю були голограми якихось гербів, що світилися вздовж усіх стін. Жоден із них Сілін не був знайомий.

"До шляхетних домів імперії вони точно не належать", – подумала дівчина, роздивляючись символіку.

– Я так вважаю, такому юному адепту нашої професії невідома символіка кланів асасинів, – недалеко від Сілін пролунав чийсь тихий і дуже спокійний голос.

Дівчина різко обернулася в його бік і побачила дуже літнього ельфа. Він був одягнений у сіру мантію, спереду якої золотими нитками був вишитий змієподібний дракон. Сілін завмерла й, не приховуючи свого здивування, дивилася на незнайомця, чиє сиве волосся, заплетене в косу, спускалося аж до самої підлоги.

– Що, здивована побачити тут такого старого? – якось добродушно, з усмішкою запитав він.

Сілін від подиву змогла лише кивнути. Вона й справді не бачила настільки старих представників своєї раси.

"Він, мабуть, багато чого побачив", – промайнула в голові дівчини думка.

Побачивши її вираз обличчя, ельф посміхнувся ще ширше. Він підійшов ближче й простягнув руку на знак привітання.

– Мене звати Раят, – представився він. – Я майстер гільдії асасинів на Геліконі, і ти зараз перебуваєш у самому серці нашої фортеці.

За цим добродушним голосом і спокійною зовнішністю ховалася така магічна сила, що Сілін відчувала її навіть без свого зору. Тому вона одразу ж зібралася й стала серйозною.

– Прошу вибачення за зухвалість, але в мене є кілька запитань, – дивлячись йому прямо в очі й не відчуваючи ані найменшого хвилювання, впевненим тоном заговорила вона.

– Молодь, усюди ви поспішаєте. Хоча зараз я схильний із тобою погодитися. Тож запитуй, – прихильно кивнув він.

– По-перше, що з моїм напарником?

– З ним усе гаразд. Його залишили на місці. І так, він живий, якщо ти про це.

Сілін трохи розслабилася. Вона не відчувала фальші в його словах – ще з дитинства вона вміла вловлювати її в тоні співрозмовника.

– Тоді про головне. Навіщо я тут?

– Я не міг не звернути увагу на творчість такої талановитої, хоч і юної ельфійки-асасина.

– Я не асасин, – здивувавшись власному нахабству, різко перебила його Сілін.

Майстер здивовано підняв брови. Він не звик, що його так переривають, тому, трохи помовчавши, ніби нічого й не сталося, продовжив:

– Так, ти не перебуваєш у нашій гільдії. Але скажи мені: якщо ти рухаєшся, вбиваєш, думаєш і навіть дихаєш, як асасин, то хто ти? Ми давно за тобою спостерігаємо, Сілін. Навіть тих, кого я за тобою послав, ти змогла здивувати, а це вже говорить багато про що.

– Ви знаєте, хто я? – сумним голосом промовила Сілін.

– Не засмучуйся. Цією інформацією володію тільки я, – тоном батька, який заспокоює дитину, сказав він. – Але в іншій ситуації тобі слід пам'ятати: інформація – це теж зброя. Іноді навіть важливіша за будь-що інше.