Глава 11

Цього разу прокидатися було набагато легше, плече вже так не боліло, і датчики на бандажі показували, що наніти продовжують свою роботу зі зрощення рани. У кімнаті за дверима чулася чиясь розмова. Сілін вирішила прислухатися.

• Братику, ти зовсім здурів? Привів сюди цю ельфійку? Ти бачив, у якому вона костюмі, вона явно найманець і такі травми отримують неспроста.
• Мені плювати, хто вона, я був у такій дупі, що капець. Вона врятувала мене, хоч у її стані й могла цього не робити.
• Так! Заспокоїлися обидва, інакше я зараз вам обом по шиї дам. Розорилися вони тут. Сім'я Тарл завжди віддає свої борги, - голос Ерін звучав суворим, і водночас у ньому відчувалася любов і турбота.

• Та пам'ятаю я, - уже спокійнішим голосом відповів Рід.
• Тоді зав'язуйте тут сратися. І йдіть будити гостю.

Сілін сіла на ліжко і стала натягувати куртку, однією рукою це робити було вельми незручно. Знімати вчора було куди простіше.  Якраз, коли вона її застебнула, у двері постукали.

• Можна?
• Так. Заходь.

До кімнати увійшов Кан:

• Вибач, якщо ми тебе розбудили. Я так зрозумів, ти все чула. Не звертай уваги на Ріда, він просто моторошний перестрахувальник і взагалі мало кому довіряє.

Одягнений Кан сьогодні був так само, як і вчора, тільки змінив жилет на двошарову чорну куртку з мікропідкладкою, а його чорне пишне чорне волосся було заплетене у дві товсті коси. Його густа шевелюра вимагала догляду, на відміну від абсолютно лисого брата. Як зі своєю комплекцією він це робив, Сілін просто не уявляла. Сілін згадала про своє вчора обстрижене волосся і сумно зітхнула:

• Усе нормально, я його прекрасно розумію. Я б, напевно, теж так ставилася до такої незнайомки, як я.

Кан махнув рукою і сказав:

• Гаразд нам пора, сніданок чекає.

На досить просторій кухні, крім Ріда, була Ерін, яка закінчувала щось готувати. Звісно, за мірками Сілін кухня була великою, але для двох орків аж ніяк неслабкої комплекції, вона все ж таки була затісна.

•  Сідай, у нас на сніданок сік і млинці з синтезованим джемом, - якось по-свійськи звернулася Ерін до Сілін.

• Дякую, що прихистили мене, - з легким поклоном привіталася дівчина.
• Немає за що дякувати, ти все ж допомогла Кану. Сідай.

Присівши на стілець, дівчина також привіталася з Рідом, який сидів поруч.

• До речі, Сілін, щодо руки. Я тут довідався у своїх постачальників, є один варіант. У тебе немає упереджень щодо вживаних аугментацій першого класу? - почав Рід.
• Вибір невеликий, тож мені без різниці, якої він свіжості.
• Розмови про справи за столом у нас не ведуться, Рід, - суворо обірвала розмову Ерін.
• Вибач, забув, - по-дитячому поспішно відповів Рід.

Після сніданку Рід повідомив:

• Гаразд, мені потрібно повертатися до роботи, розібрати ліки.

• І нам час, - сказав Кан, - що раніше вирушимо, то краще.
• Згодна, - кивнула головою Сілін.
• Зачекайте хвилину, - вже біля виходу зупинила їх Ерін, - тобі в такому вигляді краще не ходити містом, тому візьми мою накидку з капюшоном. У ній є ремінці, тож можеш підігнати під себе.

Сілін покрутила в руках накидку, розглядаючи її. Вона була тришаровою армованою, зі щільної чорної тканини, але водночас легкою. Сілін накинула її на себе і підійшла до дзеркала. Накидка була вельми довгою і на ній більше скидалася на плащ із капюшоном, що приховував Сілін майже до п'ят, тому дівчина вирішила в ній нічого не змінювати.

• Спасибі, це в самий раз. - з легким поклоном подякувала Сілін. Ерін задоволено усміхнулася.

Разом із Каном вони увійшли в ліфт і спустилися на парковку, де на них чекав всюдихід.

• Енергоячейку я вже поміняв, тож можемо їхати, тільки скинь координати.

"Еліот?", - вона подумки звернулася до свого помічника.

"Пересилаю."

• Так, отримав. Отже, з іншого боку Стіни, - і Кан, після невеликої паузи, продовжив, - там недалеко є прохід, на всюдиході мають проїхати.
• Чому Стіна?
• Та цю гору так називають, тому що вона плоска як стіна, і відокремлює більш-менш обжиті території від пустелі.
• Ну гаразд, тоді поїхали.

Вони обидва залізли у всюдихід, Кан, як завжди, на місце водія, а Сілін на пасажирське сидіння. Вони вирушили тією ж дорогою, що і їхали вчора. Проїхали під міським муром і виїхали в пустку, яка вдень виглядала не такою й пустельною. Якась колюча трава і рідкісні дерева, теж суцільно всіяні колючками, все ж траплялися.  Завдяки колесам на всюдиході, які змінювали свою конфігурацію, підлаштовуючись під покриття, каміння та вибоїни долалися легко.

• В'їжджаємо в тунель, тут треба бути обережнішим, про нього, звісно, мало хто знає, переважно такі контрабандисти, як я, але краще вухо тримати гостро.