Глава 10

Спочатку нічого не відбувалося, але незабаром вона відчула, що щось змінилося. Сілін різко розплющила очі й те, що вона побачила, її жахнуло.

Вона стояла на невеликому осколку, що залишився від тієї кімнати, де був вівтар. Цей острівець ширяв у порожнечі, немов його відірвали від його реальності. Навколо нього кружляли схожі острівці, наче чиясь рука розкидала їх тут, і кожен наступний здіймався кудись угору. Десь вдалині Сілін почула звук дзвіночка.

"Здається, нам потрібно підніматися вгору," - занепокоєним голосом промовив Еліот, а потім додав, - "обернися".

 Озирнувшись, дівчина побачила, що той шматок, на якому вона стояла, камінь за каменем почав провалюватися в темряву. Відстань до наступного осколка була невеликою, тому Сілін без зусиль перестрибнула на нього. До наступного відстань була більшою, і він знаходився набагато вище.

"Згадай, що тобі говорила богиня, прислухайся до себе".

Сілін заплющила очі й зосередилася на своїх відчуттях. Намагаючись відкинути страх і сумніви, вона віддалася інстинктам. Наступної миті з обрубка її руки почали формуватися чорні джгути, які, здавалося, були переплетені з самої темряви. Ці джгути потягнулися до острівця, на який вона сфокусувала погляд. Щойно вона це усвідомила, як щось немов зірвало її з місця, і в одну мить вона перенеслася туди.

• Чудово, у мене вийшло! - радісно вигукнула Сілін.

"Не час розслаблятися. Я проаналізував звук, який ти чуєш, він прискорюється. А значить, і нам потрібно", - спокійно нагадав Еліот.

Звук дзвіночка і справді ставав швидшим і з кожною секундою його темп наростав.

• Ти маєш рацію, потрібно поспішати.

Попередня платформа, на якій вона стояла, вже зникла в порожнечі, і та, на якій вона стояла зараз, погрожувала розвалитися будь-якої секунди. Обравши наступний острівець, вона, не гаючи часу, перенеслася на нього. Так, перестрибуючи з острівця на острівець, вона пробиралася все вище і вище. Острівці теж почали розвалюватися дедалі швидше, доки не стало ледь вистачати часу, щоб від них хоча б відштовхнутися.

Серце калатало з шаленою швидкістю в такт із дзвоном дзвіночків. Останній острівець вона помітила ще хвилину тому, він вирізнявся яскравішим світінням. Ледве відштовхнувшись від маленького кругляка, який одразу пішов з-під ніг, Сілін встигла активувати перенесення прямо в стрибку. Злетівши над осколком іншої реальності, який яскраво світився, Сілін з перекатом приземлилася на нього і одразу ж схопилася на ноги.

• Що далі!!!? - насилу дихаючи і з сипінням у голосі промовила Сілін.

"Музика затихла. Чекаємо, іншого шляху все одно немає" - спокійним тоном відповів Еліот.

Стоячи в цілковитій тиші й крутячи головою на всі боки, вона побачила, як темрява навколо неї почала згущуватися. Начебто простір, у якому вона була, почав згортатися і ущільнюватися з кожною миттю наближаючись до неї. В один момент, коли дівчині здалося, що ця темрява поглине і її, платформа, на якій вона стояла, раптом спалахнула яскравим світлом.

Яскравий спалах світла огорнув Сілін і їй довелося заплющити очі, а коли вона їх розплющила, то побачила, що опинилася в якомусь кам'яному гроті, вгорі якого виднівся вихід на поверхню.

• Що це взагалі було? - переводячи дух і заспокоюючись, промовила вона.

"Це випробування було більше схоже на навчання. Провівши аналіз того місця, я роблю висновок, що воно було штучно створене. Щось на кшталт віртуального простору. Після його схлопування нас перемістило сюди".

• Штучно створене? Тобто, можна було не переживати впасти.

"Ні. Загинути там цілком реально. Якби ти одразу не почала користуватися здатністю, скоріше за все, ми б навряд чи вибралися".

По спині в Сілін пробіг холодок від думки про невдачу.

• Ну ми сьогодні точно стали сильнішими, - із сумною посмішкою констатувала вона, - час вибиратися звідси.

"Згоден. У цьому нам теж допоможе твоя нова здатність, я заодно хочу проаналізувати, чи є різниця, де ти її використовуєш".

• Я відчуваю в собі зміни. Я відчуваю, як енергія збирається в тілі.

"Це сприйняття того, як твоє тіло збирає з простору ману".

Трохи порадівши новим відчуттям сили, Сілін усе ж вирішила, що святкувати буде в безпечнішому місці, після чого спробувала скористатися новознайденою здатністю.

Спробувавши перенестися з місця на поверхню, вона зрозуміла, що в неї не виходить навіть за повної концентрації на точці перенесення.

• Потрібно підійти ближче, - з невеликим розчаруванням у голосі пробурчала вона.

Перевівши погляд на уступ трохи ближче до себе, вона спробувала ще раз. Цього разу все вийшло, чорні джгути витягнулися до обраної точки, і Сілін тут же перенеслася.  Так у два стрибки вона опинилася на поверхні, з іншого боку гірської гряди. Попереду виднівся величезний мегаполіс, побудований навколо гігантської будівлі у формі піраміди. Хмарочоси виглядали порівняно з ним як маленькі будиночки. Саме місто виднілося тільки на горизонті, а цю будівлю вже було чітко видно. Здебільшого навколо був пустельний пейзаж, рівнина простягалася аж до самого міста, крім невеликого поселення, яке вона помітила вдалині.