Глава 10

Спочатку нічого не відбувалося, але невдовзі Сілін відчула, що щось змінилося. Вона різко розплющила очі –  і побачене змусило її завмерти від жаху.

Сілін стояла на невеликому уламку тієї самої кімнати, де ще недавно знаходився вівтар. Острівець ширяв у безкрайній порожнечі, наче його вирвали з реальності разом із частиною підлоги.

Навколо в повітрі кружляли десятки схожих уламків. Вони утворювали своєрідний шлях, і кожен наступний здіймався дедалі вище, гублячись у темряві.

Десь далеко пролунав тихий передзвін.

“Здається, нам потрібно підніматися вгору, – занепокоєно промовив Еліот. Потім раптом додав: – Обернися.”

Сілін озирнулася й побачила, як уламок, на якому вона стояла, камінь за каменем почав провалюватися в темряву.

До наступного острівця було зовсім близько, тому Сілін без особливих зусиль перестрибнула на нього. Але наступний уламок знаходився набагато вище, а відстань до нього була вже надто великою для звичайного стрибка.

“Згадай, що тобі говорила богиня. Прислухайся до себе.”

Сілін заплющила очі й зосередилася на власних відчуттях. Відкинувши страх і сумніви, вона дозволила інстинктам узяти гору.

Наступної миті із залишку її лівої руки почали формуватися чорні джгути. Вони ворушилися, немов були сплетені із самої темряви, і потягнулися до острівця, на якому зосередила свій погляд Сілін.

Вона ще не встигла зрозуміти, що саме відбувається, як щось раптово потягнуло її вперед.

Світ навколо на мить розплився – і вже наступної миті Сілін опинилася на іншому острівці.

 – Чудово, у мене вийшло! – радісно вигукнула Сілін.

"Не час розслаблятися. Я проаналізував звук, який ти чуєш, він прискорюється. А значить, і нам потрібно", – спокійно нагадав Еліот.

Звук дзвіночків і справді ставав швидшим і з кожною секундою його темп наростав.

 – Ти маєш рацію, потрібно поспішати.

Попередня платформа, на якій вона стояла, вже зникла в порожнечі, а та, що була під ногами зараз, погрожувала розсипатися будь-якої миті. Обравши наступний острівець, Сілін не гаючи часу перенеслася на нього.

Так, перебираючись від одного уламка до іншого, вона просувалася все вище й вище. Але острівці почали руйнуватися дедалі швидше, і невдовзі часу ледь вистачало, щоб хоча б відштовхнутися від них.

Серце калатало з шаленою швидкістю, відбиваючи ритм дзвону дзвіночків.

Останній острівець вона помітила ще хвилину тому – він вирізнявся значно яскравішим світінням. Ледве відштовхнувшись від маленького уламка, який тієї ж миті почав провалюватися під ногами, Сілін активувала перенесення просто в стрибку.

Вона злетіла над безкрайною темрявою й опинилася над останнім острівцем, що яскраво світився. Приземлившись на нього з перекатом, Сілін одразу підхопилася на ноги.

 – Що далі!!!? – насилу дихаючи і з сипінням у голосі промовила Сілін.

"Музика затихла. Чекаємо, іншого шляху все одно немає" – спокійним тоном відповів Еліот.

Стоячи в цілковитій тиші й озираючись навколо, Сілін помітила, як темрява навколо неї почала згущуватися. Здавалося, сам простір стискався, невблаганно наближаючись до неї.

В одну мить дівчині здалося, що темрява ось-ось поглине і її. Та раптом платформа під ногами спалахнула яскравим світлом.

Спалах огорнув Сілін, змусивши її заплющити очі. Коли вона знову їх розплющила, то виявила, що стоїть у кам'яному гроті. Високо над головою виднівся вихід на поверхню.

–  Що це взагалі було? – переводячи дух і поступово заспокоюючись, запитала вона.

"Це випробування більше нагадувало навчання. Проаналізувавши те місце, я дійшов висновку, що воно було штучно створене. Щось на кшталт віртуального простору. Після його схлопування нас перемістило сюди."

–  Штучно створене? Тобто можна було не боятися впасти?

"Ні. Загинути там цілком реально. Якби ти не почала використовувати свою здатність, ми, найімовірніше, не вибралися б."

По спині Сілін пробіг холодок від самої думки про невдачу.

–  Ну, сьогодні ми точно стали сильнішими, –  із сумною посмішкою констатувала вона. –  Час вибиратися звідси.

"Згоден. У цьому нам теж допоможе твоя нова здатність. Заодно я хочу проаналізувати, чи є різниця в тому, де саме ти її використовуєш."

–  Я відчуваю в собі зміни. Наче відчуваю, як у тілі збирається енергія.

"Це твоє сприйняття процесу накопичення мани. Твоє тіло вчиться збирати її безпосередньо з навколишнього простору."

Трохи порадівши новому відчуттю сили, Сілін усе ж вирішила, що святкувати краще в безпечнішому місці, після чого спробувала скористатися своєю новознайденою здатністю.

Вона спробувала перенестися з печери просто на поверхню, але навіть за повної концентрації на обраній точці нічого не вийшло.