Глава 9

Вкотре прийшовши до тями, Сілін виявила, що лежить на холодній металевій підлозі, яка ледь помітно вібрувала. Скуті за спиною, руки і ноги майже не залишали можливості поворухнутися. Зібравшись із силами, вона згрупувалася, кілька разів перекотилася по підлозі й зрештою змогла стати на коліна.

«Хоча б так. Добре, що вони не знайшли браслет під рукавом», – подумала вона.

Намагаючись вивернути руки так, щоб побачити хоча б край інтерфейсу браслета, Сілін водночас краєм ока оглядала вантажну палубу корабля.

Палуба була майже порожньою. У кутку припадав пилом якийсь контейнер, а біля однієї зі стін у фіксаторах висіли два вже знайомі їй десантні костюми. Найманці, очевидно, залишили їх тут  – у такій громіздкій броні пройти до кабіни пілота було неможливо.

Вивернувши руки майже до межі, Сілін нарешті побачила потрібну комірку браслета з мультитулом. Активувавши її, вона витягла інструмент і, намагаючись не здіймати шуму, увімкнула режим плазмового пальника. Наручники піддалися за лічені секунди.

Саме вчасно. Із кабіни пілота долинули голоси:

 – Піду перевірю, як там наша гостя, – промовив один із найманців і гидко засміявся.

 – Іди. Хоча, як на мене, варто було б про всяк випадок занурити її в кріосон, – відповів його напарник.

 – У мене ще не було аристократки. А заморожене м'ясо мене не цікавить. Хочу, щоб вона чинила опір.

 – Тільки дивись, не перестарайся.

 – Та що ця дрібнота мені зробить? – розреготався найманець.

Почувши їхню розмову, Сілін дістала зі сховища браслета свій ніж. Потім знову лягла на підлогу, удаючи, що її руки досі скуті.

Із почутого вона зрозуміла, що маг, який позбавив її свідомості, залишився за штурвалом. Отже, до вантажної палуби спускався другий найманець. Чи володів він магією, Сілін не знала. Саме тому діяти потрібно було швидко й безшумно. Іншого шансу вона могла й не отримати.

Спустившись сходами, найманець підійшов до неї. Це був досить молодий чоловік міцної статури — голомозий, із татуюваннями, що вкривали руки й частину обличчя. Його примружені очі світилися недоброю насмішкою.

 – Ну що, крихітко, побавимося?

 – Тільки спробуй  – я тобі кадик вигризу, – зі злістю відповіла Сілін.

 – А-а-а, то ти в нас із характером.

Не встиг він договорити, як з усієї сили вдарив її ногою в живіт. Удар вибив із Сілін усе повітря. Вона зайшлася кашлем, але рук за спиною так і не розчепила.

Присівши перед дівчиною, найманець схопив її за комір і ривком поставив на коліна.

Сілін чекала саме цього моменту й не збиралася його втрачати. Затиснувши ніж у руці, вона різким рухом полоснула найманця по горлу. Другою рукою вчепилася йому в плече, не даючи відсторонитися.

Здавалося, він навіть не встиг усвідомити, що сталося. Не гаючи ні секунди, Сілін завдала ще кількох ударів, тепер уже цілячись у груди. Ніж майже без опору входив у тіло – найманця захищав лише тонкий комбінезон.

Лише після п'ятого удару вона відпустила його. Тіло важко осіло на підлогу, а на обличчі назавжди застиг вираз здивування.

Тільки тепер Сілін усвідомила, наскільки швидко й холоднокровно все сталося. Вона й сама не очікувала від себе такої рішучості.

«Не хвилюйся. Я взяв під контроль вироблення гормонів у твоєму організмі, щоб підвищити ефективність ведення бою».

 – Ти хто? – перелякано прошепотіла Сілін, озираючись.

«Для спілкування зі мною не обов'язково використовувати вербальний канал. Достатньо подумки сформулювати повідомлення. Відповідь на запитання щодо моєї природи наразі не має пріоритету. У нас є важливіше завдання».

«Чому ти мені допомагаєш? І чи можу я тобі довіряти?» – подумки запитала Сілін.

Вона все ще намагалася зрозуміти, що відбувається, але голос мав рацію – часу на це не було.

«Моє основне призначення – забезпечувати виживання носія. Якщо загинеш ти, загину і я», – коротко відповів голос.

«Припустимо, поки що я тобі повірю. Тоді нам потрібно якось захиститися від електрики. Наш наступний противник  – маг».

«Необхідно забезпечити проходження струму в обхід твого тіла. Твій костюм має непогані діелектричні властивості, але цього може виявитися недостатньо. Знайди предмет, схожий на металеву сітку».

Дівчина, намагаючись не шуміти, почала оглядати палубу в пошуках чогось підходящого. Перевіривши вантажний трюм, який виявився порожнім, і речові шафки, в яких, крім робочого одягу, теж нічого не знайшлося, дівчина звернула увагу на кофр, що стояв біля стіни. Це був єдиний предмет, який вона не встигла перевірити в трюмі. Заглянувши в кофр, вона зраділа, бо побачила гільзи з ловчими сітками. У цих гільзах була намотана тонка сталева сітка з дрібними ячейками, на кінчиках полотна якої були закріплені сталеві стрижні. Не гаючи часу, вона розібрала пару гільз і стала намотувати цю сітку на себе, намагаючись не залишати відкритих місць. Одягнувши шолом, вона накинула сітку як своєрідний капюшон на голову.