Глава 6

Після прильоту на базу сил майже не залишилося, і, хоча Сілін обіцяла Еріку заглянути після повернення, вона вирішила перенести зустріч на завтра. Втома позначалася на кожному її русі.

Зайшовши до своєї кімнати, вона повільно зняла костюм і акуратно повісила його в шафу. Зброя, як завжди, відправилася в браслет. Усе було на автоматі, немов тіло рухалося саме по собі, а свідомість блукала десь далеко. Увійшовши в душ, Сілін дозволила гарячим струменям води м'яко стікати по її тілу. Вона повільно сперлася спиною об стіну і зісковзнула на підлогу, відчуваючи, як тепло води розслабляє напружені м'язи. Її погляд був спрямований уперед, але думки витали в хаосі подій останніх днів. Вона ніколи не уявляла собі, що її життя піде таким шляхом. Світське життя, як у її сестри і більшості аристократів, завжди здавалося далеким і чужим. Але тепер усе змінилося - її шлях звернув у напрямку, який вона не могла передбачити. І, навіть якщо відсторонитися від того факту, що їй довелося вбивати, її думки все одно поверталися до одного й того ж: що означає її новий зір? І чи пов'язано це з таємничим татуюванням, що з'явилося на її тілі?

Однак, серед усіх цих роздумів, одне напружувало її найбільше - не самі зміни, не те, що вона почала бачити в непроглядній темряві, а те, що це її зовсім не лякало. Навпаки, це відчуття штовхало її вперед, підштовхувало до нових випробувань, пробуджуючи в ній спрагу чогось більшого. Стоячи під струменями води, Сілін не могла позбутися цього відчуття: її новий дар був не випадковістю, і він вів її до чогось неминучого

Потік думок раптово перервав сигнал особистого комлінка. Сілін, неохоче повертаючись у реальність, торкнулася пальцем сережки комунікатора на правому вусі. У повітрі перед нею з'явилася проекція з фотографією того, хто телефонував - це була матінка.

Сілін деактивувала душ, повільно вийшла з душової і, підійшовши до ліжка, торкнулася віртуальної кнопки прийому дзвінка. Перед нею з'явилося зображення її матері, яка сидить у звичному робочому кріслі, як завжди, у бездоганній білосніжній сукні. Одягнувши піжаму, Сілін зняла сережку з лівого вуха і відпустила її в повітрі. Сережка зависла поруч із зображенням матері, і тепер вони могли говорити віч-на-віч, ніби перебували в одній кімнаті.

• Нарешті можемо поговорити, - м'яко, але з легким докором сказала мати. - ти зовсім перестала дзвонити.
• Вибач, - зніяковіло відповіла Сілін, за звичкою виправдовуючись. - Останнім часом я трохи виснажуюся. Як у вас справи? Усе гаразд?
• Так, усе добре, - з легкою посмішкою відповіла мати. - завтра у твоєї сестри день ініціації. За традицією, церемонія відбуватиметься в Храмі Великих Богів Рінейл. Я сподіваюся, що ти теж будеш там.

Сілін кивнула, відчуваючи, як наростаюча втома трохи відступає при думці про сестру.

• Звичайно, я буду. Не можу пропустити таку подію. Потрібно ж привітати сестричку.
• Чудово, - мати виглядала задоволеною. - ми надішлемо за тобою аві. Коли тобі буде зручно?
• Не потрібно, я сама доберуся. Не хвилюйся про це, - відгукнулася Сілін, намагаючись бути незалежною, як завжди.
• Ну, дивись. Якщо що, кажи. Тоді до завтра, міцно обіймаю, - голос матері став м'якшим і теплішим.
• І я тебе теж, - тихо відповіла Сілін.

Змахом руки вона згорнула голографічний екран. Потім, узявши сережку, акуратно одягла її назад на вухо. Втома знову накотила на неї важкою хвилею, і, не знімаючи халата, вона впала на ліжко. Тепло постелі миттєво обволокло її, і за кілька миттєвостей Сілін поринула в глибокий сон, дозволивши тілу і розуму нарешті відпочити.

...Сілін стояла посеред ідеально круглого озера, оточеного колонадою. Стін тут ніяких не було, весь видимий простір був затягнутий чорнотою.  Ступні дівчини були занурені в чорну рідину озера. Але, чомусь Сілін відчувала, що їй тут затишно. Сила, яка була прихована в цьому озері, переходила до неї, піднімаючись від кінчиків пальців на ногах, до самої верхівки. Ця сила просочувалася крізь тіло і, опинившись зовні, клубочилася навколо дівчини. Її очі затягнуло тією ж темрявою. На долонях вона тримала медальйон, який світився палючим червоним світлом. На ньому було майстерно вигравірувано переплетені спіралі, що перепліталися, з'єднуючись у складний візерунок. Вони немов зображували потоки енергії, які стікалися в центр медальйона з палаючою полум'ям частинкою зірки

Прокинувшись, Сілін відчула, що її тіло пронизує легке тремтіння. Силою волі вона вирівняла дихання і постаралася заспокоїтися. Поглянувши на годинник і побачивши, що він показує другу ночі, вона вирішила сходити прогулятися. Одягнувши комбінезон чорного кольору, в яких базою здебільшого ходили техніки, вона вийшла назовні і по сходах піднялася на дах. Пройшовши на дальній кут даху, який був найближче до огорожі, вона, сівши на край, звісила ноги. З цього місця відкривався чудовий вид на ліс за периметром бази.

Це було її улюблене місце, звідси вона й отримала позивний Біла Ніч. Дрони служби контролю бази часто її бачили тут. Техніки, які спостерігали за камерами, спочатку дивувалися її частим прогулянкам посеред ночі, але з часом звикли. 

Сівши зручніше, вона прикрила очі і згадуючи почуття, яке вона відчувала, коли в неї вперше вийшло змінити свій зір на нічний і бачити в темряві. З силою заплющивши очі, вона зосередилася на спогадах. Розплющивши очі, вона зрозуміла, що бачить набагато чіткіше, ніж раніше. Обидва місяці були затягнуті хмарами, тому світла було не так багато, але це не заважало їй бачити підніжжя лісу в усіх деталях. 

Вона бачила, як хижа трихвоста сіята, яка була в холці десь по груди дівчині, вистежувала свою здобич. Зустріти такого хижака сам на сам, це був смертний вирок будь-кому. Їхні кігті могли розірвати вуглецеву сталь наче ганчірку, а їхня швидкість і реакція була такою, що Сілін тільки зараз здивувалася, як вона взагалі примудрилася її побачити, та ще й змогла простежити за нею. У якусь мить звір зупинився, ніби помітив, що за ним спостерігають. Поглядом він моментально знайшов Сілін і їхні погляди зустрілися. Дівчина відчула, що звірові не подобається, коли за ним спостерігають і він злиться, але вирішила не відступати.