Глава 6

Після прильоту на базу сил майже не залишилося. Сілін обіцяла Еріку зайти після повернення, але зрештою вирішила відкласти зустріч до завтра. Втома сковувала кожен її рух.

Зайшовши до своєї кімнати, вона повільно зняла костюм і акуратно повісила його до шафи. Зброя, як завжди, сховалася в браслеті. Усе відбувалося на автоматі, ніби тіло рухалося саме по собі, а свідомість блукала десь далеко.

Опинившись під душем, Сілін дозволила гарячим струменям води м'яко стікати по її тілу. Вона сперлася спиною об стіну й повільно зісковзнула на підлогу, відчуваючи, як тепло розслабляє напружені м'язи. Її погляд був спрямований вперед, але свідомість знову й знову поверталася до подій останніх днів.

Вона ніколи не уявляла, що її життя піде таким шляхом. Світське життя, як у її сестри та більшості аристократів, завжди здавалося їй далеким і чужим. Але тепер усе змінилося – її доля звернула в бік, якого вона не могла передбачити.

І навіть якщо відкинути той факт, що їй довелося вбивати, залишалося інше питання, яке не давало спокою: що означає її новий зір? І чи пов'язане це з таємничим татуюванням, що з'явилося на її тілі?

Однак серед усіх цих роздумів найбільше її непокоїли не самі зміни й не те, що вона почала бачити в непроглядній темряві. Найстрашнішим було інше: усе це зовсім її не лякало. Навпаки, щось невидиме тягнуло її вперед, кликало назустріч новим випробуванням, пробуджуючи в ній спрагу чогось більшого.

Стоячи під гарячими струменями води, Сілін не могла позбутися думки, що її новий дар був не випадковістю. Він ніби вів її до чогось неминучого.

Потік думок раптово обірвався різким сигналом комлінка. Сілін неохоче повернулася до реальності й торкнулася сережки-комунікатора на правому вусі. Перед нею одразу спалахнула голографічна проекція. На ній – фотографія матінки.

Сілін деактивувала душ, вийшла з душової й швидко вдягнула піжаму. Підійшовши до ліжка, вона торкнулася віртуальної кнопки прийому виклику.

Перед нею з'явилася голографічна проекція матері. Та, як завжди, сиділа у своєму робочому кріслі, одягнена в бездоганну білосніжну сукню.

Сілін зняла сережку з лівого вуха й випустила її з пальців. Сережка зависла в повітрі поруч із проекцією, розгорнувши повнорозмірний канал зв'язку. Тепер вони могли розмовляти так, ніби перебували в одній кімнаті.

 – Нарешті можемо поговорити, – з легким докором сказала мати. – Ти зовсім перестала дзвонити.

 – Вибач, – зніяковіло відповіла Сілін, за звичкою одразу починаючи виправдовуватися.  – Останнім часом я дуже втомлююся. Як у вас справи? Усе гаразд?

– Так, усе добре, – з легкою усмішкою відповіла мати. – Завтра у твоєї сестри день ініціації. За традицією церемонія відбудеться в Храмі Великих Богів Рінейл. Сподіваюся, ти теж будеш там.

Сілін кивнула, відчуваючи, як наростаюча втома трохи відступає при думці про сестру.

 – Звичайно, я буду. Не можу пропустити таку подію. Потрібно ж привітати сестричку.

 – Чудово, – мати виглядала задоволеною, – ми надішлемо за тобою аві. Коли тобі буде зручно?

– Не потрібно, я сама доберуся. Не хвилюйся про це, – відгукнулася Сілін, намагаючись бути незалежною, як завжди.

 – Ну, дивись. Якщо що, кажи. Тоді до завтра, міцно обіймаю, – голос матері став м'якшим і теплішим.

 – І я тебе теж, – тихо відповіла Сілін.

Помахом руки вона згорнула голографічний екран. Потім узяла сережку й повернула її на ліве вухо.

Щойно зв'язок обірвався, втома з новою силою навалилася на неї. Не маючи більше сил ні на що, Сілін просто впала на ліжко. Тепло постелі огорнуло її, і за кілька секунд вона вже спала глибоким, виснаженим сном.

...Сілін стояла посеред ідеально круглого озера, оточеного колонадою. Стін тут ніяких не було, весь видимий простір був затягнутий чорнотою.  Ступні дівчини були занурені в чорну рідину озера. Але, чомусь Сілін відчувала, що їй тут затишно. Сила, яка була прихована в цьому озері, переходила до неї, піднімаючись від кінчиків пальців на ногах, до самої верхівки. Ця сила просочувалася крізь тіло і, опинившись зовні, клубочилася навколо дівчини. Її очі затягнуло тією ж темрявою. На долонях вона тримала медальйон, який світився палючим червоним світлом. На ньому було майстерно викарбувано переплетені спіралі, що складалися у химерний візерунок. Вони ніби зображували потоки енергії, що сходилися до центру медальйона, де палала зоряна частинка.

Прокинувшись, Сілін відчула легке тремтіння, що пробігало всім тілом. Зусиллям волі вона вирівняла дихання й змусила себе заспокоїтися. Глянувши на годинник і побачивши, що вже друга ночі, вона вирішила трохи прогулятися.

Одягнувши чорний комбінезон, який зазвичай носили техніки бази, Сілін вийшла надвір і сходами піднялася на дах. Діставшись його далекого краю біля огорожі, вона сіла на бетонний виступ і звісила ноги вниз. Звідси відкривався чудовий краєвид на ліс, що простягався за периметром бази.

Це було її улюблене місце. Саме через ці нічні вилазки вона й отримала позивний Біла Ніч. Патрульні дрони не раз помічали її тут. Техніки, які стежили за камерами спостереження, спочатку дивувалися її звичці блукати базою серед ночі, але з часом перестали звертати на це увагу.