Глава 3

Політ на "Женці порожнечі" крізь гіперпростір не зайняв багато часу, і вже за два дні імперського часу Сілін дивилася в оглядове скло шаттла на рідну планету. Тертя об повітря розжарило обшивку шаттла до неймовірних температур.  Зараз усе оглядове скло було закрите суцільною пеленою червоної плазми. Компенсатори її крісла відмінно справлялися зі своєю роботою і тому вона не відчувала ні перевантаження, ні вібрації. У якийсь момент полум'я, що перекривало її огляд, зникло і вона побачила Салімант, столицю своєї рідної планети.

Елара була планетою, вкритою непрохідними джунглями, в яких мешкали різні хижі магічні істоти. Салімант був відділений від лісу високим гірським пасмом, який, як вічний страж, захищав його не тільки від нещадних вітрів з півночі, а й від магічних істот, які мешкають по той бік. Стародавні легенди свідчили, що дріади, які правили лісами, уклали союз із першими магами міста, пообіцяли не переступати гори, якщо їх не турбуватимуть.

Політ над нічним містом заворожував великою кількістю галореклами на хмарочосах. Величезна кількість транспорту, що снує внизу, свідчила про те, що місто починає своє нічне життя.

Вдалині в морі виднілися будівлі терміналів космопорту, основна маса якого перебувала під водою, де без зупинки злітали й сідали великі вантажні кораблі, які належали торговим корпораціям, а серед них снували маленькі приватні кораблі.

Оскільки Салімант був столицею, то, щоб не псувати вигляд міста, над самим містом дозволялося літати тільки на міських або приватних аві.

З космопорту в місто вели підводні тунелі для поїздів на магнітній подушці. І навіть крізь товщу води було видно їхнє світло, коли вони проносилися повз. Стіни тунелю створювалися електромагнітним полем, що проєктувало енергетичні кільця, розташовані вздовж усієї траси, і від одного до іншого вони стримували товщу води. За допомогою цього ж поля рухалися й самі поїзди.

Шаттл, зробивши віраж, почав різкий підйом у гори до фамільного маєтку. У такі моменти Сілін завжди хотіла опинитися в кріслі пілота. Хоч різкі маневри шаттл зазвичай не робив, але вона в такі моменти завжди уявляла себе за штурвалом винищувача.

Попереду показався маєток і шатл почав заходити на посадку. Внизу на парковці вже чекали мама і сестра. Мама, як завжди, була у своїй білосніжній сукні, поділ якої був розшитий срібними квітами айвел.

Айвел - кучерява хижа квітка металічного кольору, стебла якої вкривали отруйні голки, а пилок самої квітки в давнину використовували для лікувальних зілля, був одним із фамільних символів. Батьківський мундир, до речі, вкривала така сама вишивка.

Сестра стояла в строгому брючному костюмі чорного кольору і бордовій сорочці. Одним словом, старанна учениця. Останні півроку вона проводила з матінкою в планетарній раді, осягаючи ази правління як майбутня спадкоємиця. Вона завжди прагнула бути схожою на матінку, з її суворістю і здатністю передбачати чужі дії. Навіть батько, який, здавалося б, завоював у молоді роки славу безстрашного воїна, намагався не перечити слову своєї дружини. Водночас княгиню Сандру можна було назвати вельми ніжною і ласкавою дружиною.

Після посадки Сілін побігла до зустрічаючих обійматися, адже вони не бачилися цілий місяць.

Після вечері в обідньому залі Сілін та її сестра збиралися піти на терасу, щоб поспілкуватися, але їх зупинив суворий голос матінки: 

• Так, дівчатка, уже пізня година, марш у покої, всі розмови завтра вранці.
• Мамо, ну можна ми трохи попліткуємо, - жалібним тоном почала благати Айве.
• Ніяких можна, слухайтеся що вам мати каже, бігом спати, - таким же суворим тоном підтримав свою дружину батько.

Із приреченим виглядом сестри вирушили до своїх спалень. У вітальні сестри розпрощалися, оскільки їхні кімнати були в протилежних частинах маєтку.

Сілін віддавала перевагу північній частині, там відкривався заспокійливий вид на великий ліс.

Увійшовши у свою кімнату, Сілін озирнулася, відчуття були змішані, було розуміння, що вона тут не затримається надовго. На подіумі біля правої стіни стояло велике ліжко.  З протилежного боку був вхід до гардеробної та ванної, а біля вікна на всю стіну стояв стіл із консоллю для виходу в лінк-мережу. Галостеля вночі показувала галактики, що обертаються, а вдень хмари. Підлога імітувала дрібну травичку, на стінах були зображені дерева. Словом, кімната з боку нагадувала невелику лісову галявину.

Спати поки що все одно не хотілося, та й, якщо чесно, було страшнувато через постійні кошмари. Звичка проводити ночі у вірткапсулі брала своє, тож Сілін вийшла з кімнати і вирушила своїм таємним шляхом.

Обминаючи камери спостереження, Сілін спритно пробралася через технічні коридори на дах будівлі дальнього зв'язку. Тут не було ні камер, ні освітлення, і завдяки ясній погоді відкривався чудовий краєвид на місяці Амалтею і Лісітею. Вдалині чітко виднілася орбітальна станція, до якої були пристиковані кілька масивних кораблів, включно з грізним "Женцем порожнечі".

У такі ночі, як ця, Сілін любила забиратися сюди, щоб трохи побути наодинці з собою. Вона прилягла на нагріту за день поверхню даху, дозволяючи прохолодному нічному повітрю торкнутися її обличчя. Дивлячись на станцію, вона простягнула до неї руку, немов намагаючись дотягнутися до неї. Космос завжди вабив її своєю тишею і заспокійливою порожнечею. У такі моменти Сілін часто занурювалася в мрії про те, як одного разу опиниться серед зірок.

• Вирішила побути сама, чи все ж таки не проти моєї компанії? - пролунав тихий голос. Сілін повернула голову й усміхнулася:
• Тебе я завжди рада бачити, розташовуйся.