Епілог

Місто Сонця

Люмія почувалась так, неначе побувала у центрі торнадо. І хоч всі будинки і люди стояли на тих самих місцях, що й на момент, коли все королівство перенеслося, вона не могла припинити хитатися і просто впала. Тедрос і Арія підхопили її.

Арія уважно поглянула у її очі.

– З тобою все добре?

У відповідь вона лише розплакалась.

– Моя дівчинко… – тітка притулила її до себе і погладила по голові. – Ходімо.

Перші місяці вона до толку і не згадає. Сум за втраченим життям не давав до пуття їсти чи спати. Вона цілковито пішла у державні справи. Загалом, зі смертю Аларика всі його чари втратили силу. Тож люди згадали про Каллума і ще до коронації, сприймали його сина за короля. Льєну ще багато чому варто навчитися, перш ніж зійти на трон, та всі вірили у нього. А з вірою народу, йому неодмінно вдасться. Люмія стала його радницею, чи не вперше за історію королівства жінка мала якусь владу.

– Панно Люміє… – звернувся до неї вартовий. – Її Високість, королева Ельга прибула.

У кімнаті радників всі замовкли.

– Що? – нахмурилась Люмія. – Чого вона тут? Чого не попередила?

– Вона Верховна Королева Ґотліну, – нахмурився вартовий. – Вона не має попереджати про візит.

– Трясця…Де вона?

– У залі засідань.

Дівчина підхопила сукню і рушила до зали, вартові відчинили перед нею двері. Королева Ґотліну стояла біля вікна, вбрана у сукню глибокого синього кольору, тканина була Люмії невідома, та виблискувала вона просто неймовірно. Волосся було рівним, довжиною до середини спини, колір якого неможливо було охарактеризувати, він немов дзеркало відбивав кольори довкола. Корона була вишуканою, не великою, не всіяною дорогоцінним камінням. Та все ж здавалась дорожчою за весь позолочений несмак, який так любив Аларик. Люмія так замилувалась красою Ельги Ґотлінської, що забула вклонитися. Вона повернула голову. Глибокі сині очі втупились у принцесу з неприхованим невдоволенням.

– О…Ваша Високосте, – вклонилася Люмія. – Вельми вдячні за Ваш візит і цінуємо його.

– Щось непомітно, – хмикнула вона, наблизившись. – Підведися.

Люмія вирівнялась. Її голос був магнетичним, дівчина була глибоко вражена королевою і почувалася абсолютною дурепою у її присутності.

– За лічені хвилини, на пустій ділянці, всього у кількох сотнях миль від центру Ґотліну зʼявляється ціла держава, – рівним тоном промовила Ельга, іній почав повзти стінами і підлогою, змусивши Люмію відскочити назад. – Два місяці я чекала на ваш візит, та ви вирішили тихцем відсиджуватись на моїй землі. Чому? 

– Ваша Високосте… – почала вона.

– Хто ви такі? – здійняла брову королева Ельга.

Брат вийшов вперед, вклонившись.

– Ваша Високосте, мене звати Льєн, це моя сестра Люмія. Наша держава має назву Місто Сонця. Пробачте нам це втручання, та ми тікали від війни.

– Від війни? – королева наблизилась, уважно вдивляючись в його обличчя. – І хто ж напав на вашу країну?

Льєн замовк. Ельга здійняла темну брову.

– О, то ви самі розпочали війну від якої тікали? Дивовижно, тепер я маю захищати нападників.

– Захищати? – перепитала Люмія.

– Деякі держави Ґотліну закриті навіть від мене, – зітхнула Ельга, зробивши кілька кроків кімнатою. – Та якщо вас перенесло сюди, ви черпатимете сили з нашого джерела, а отже тепер ви відкриті цьому світу і я маю нести за вас усіх відповідальність. Адже всі, хто користується джерелом мого предка, короля Абрахама – залишається під протекцією Верховного Правителя. Тобто моєю.

Вона поглянула на Люмію і Льєна по черзі. Від її погляду дівчині спиною сипнули мурахи.

– Тож поясніть мені чого я маю терпіти на своїй землі тих, хто розвʼязує війни? 

Зоряна Варта

– Прошу тебе… – благала Аденна наступної ночі, коли війна завершилась. – Не тікай. Знаю, тобі тут непросто, та не лишайся сам.

Сейдж мовчки вглядався у стелю. Королева сиділа на його ліжку, стривожено дивлячись на нього.

– Я б пішов, справді, Адо. Бо я не здатен радіти за вас із Джейдом зараз. Та я не можу піти до тієї порожньої хати. Мені завжди було там самотньо. Мені просто було соромно визнати це, адже я сам вирішив тоді піти.

– Я знаю…

– Я лишуся тут. Бо ви єдині, кого я тепер маю. Немає мами… Немає Люмії.  Я ж хотів одружитися з нею.

Аденна підняла очі.

– Знаю, – продовжив він. – Скажеш: дурня. Та я і сам так думав, надто після Айріс. Та, коли я побачив її – зрозумів, що хочу бути лише з нею.

Королева зітхнула, вона і сама страшенно сумувала за Люмією.

– Я… – вона дістала з рукава аркуш, складений двічі. – Я знайшла це у книзі, в кімнаті радників.

Сейдж неохоче поглянув на нього.

– Що це?