Розділ 62☀️✨

– Є якісь новини? – скочив Сейдж, коли начальник варти повернувся з пошуків.

– Востаннє її бачили у селищі Риб, – зітхнув Кіран. – Хтось бачив як дівчина у плащі королівського крою рушала до «пустки».

– Це я і сам знаю! – крикнув Сейдж.

– Кіран ні в чому не винен, – застерегла Аденна. – Заспокойся.

– Як я можу заспокоїтись, коли вона зникла?!

– Ваша Високосте! – виступив вперед інший вартовий. – Вони почали рух «пусткою».

Джейд напружився, погляд Аденни вмить став крижаним.

– Чи всі діти в укриттях?

– Так, Ваша Високосте.

Вона кивнула:

– Ґладіс, ти наклала захисні чари на палац?

– Так, Ваша Високосте, жриці підтримуватимуть захист зсередини.

– Добре. Затички?

Всі витягли з кишень зачакловані навушники. Вони дозволяли блокувати голоси ворога, натомість чути лише побратимів. Це був єдиний спосіб убезпечити себе від сили Аларика.

Загони вартових вишикувались по довжині кордону з «пусткою». Їх сріблясті обладунки із синіми зірками на плечах і символом Троїстої Богині Місяця на грудях виблискували у сяйві магічних куль. Було занадто тихо. Неначе вся природа причаїлася в очікуванні. Аденна, Сейдж і Джейд приготувалися до майбутньої атаки. Абсалон і Шайна, вбрані у спеціальні обладунки, що захищали їх боки і голівки, мружили очі, пригнувшись. 

З-за дерев вигулькнула тінь. Вартові підготували мечі для нападу.

– Стійте! – крикнула Люмія, піднявши руки. – Це я…

– Люмія… – Сейдж побіг до неї, пригорнувши до себе. – Де ти була?

– Я перенеслась сюди раніше за інших…Вони вже на шляху. Будь ласка, знешкодьте мене… – вона з надією поглянула на Джейда. – Хоч якось…Я не контролюю цього…

Аденна здійняла руку, готова викачати повітря з її легень, аби дівчина втратила свідомість. Сейдж кинув на неї нищівний погляд:

– Навіть не думай про це.

– Але це шанс. Ми можемо сховати її у палаці, вона просто спатиме. А із Алариком ми розберемось.

– Ні! – рявкнув Сейдж. – Я не дозволю нікому з вас їй шкодити.

– Сейдже… – торкнувшись його щоки, мовила Люмія. – Він контролює мене, через це кляте кольє. Він все це продумав заздалегідь. Примусив мене привести за собою армію. Примусить і керувати сонцем, аби спалити вас. Я не хочу цього, та я не здатна протистояти.

– Якщо він контролює тебе, як ти можеш розповідати нам про це? – замислився Джейд.

– Той імунітет не робить мене загіпнотизованою як інших. Він не здатен видати свій контроль за моє бажання. Та все ж…він контролює мою силу, тож коли накаже діяти… Прошу! Зробіть щось аби я не виконувала його наказів.

У якусь мить дівчина почала падати, а тоді повисла у повітрі. Сафріна тримала руку витягнутою.

– Мамо! – ошелешено видихнув Сейдж.

– Що? – невинно спитала Сафріна. – Ти заборонив Аденні щось робити, мені – ні. До того ж дівчинка має рацію. Якщо вона буде без свідомості, Аларик не вплине на неї. Я перенесу її у палац.

Тишу ночі увірвав галас, брязкіт заліза і важкі кроки. Військо у золотих обладунках синхронно насувалося. Вартові підготувались до бою. Стукіт металу, викрики і спалахи магії лунали звідусіль. Тремтіла земля. Аденна відбивала удари рукою з мечем, а тоді другою викачувала повітря з легень противника, змушуючи падати долілиць. На полі бою були й ті, що одразу ж переносили поранених до лазарету за допомогою чарів. Кропітка робота вимагала уваги і кількох вартових, що захищали такого мага.

Сейдж змахнув руками, полярне сяйво набувало кривавого кольору, він насилав його точково, змінюючи форму, що нагадувала постріли. Сяйливі стрічки проникали у шоломи противників, змушуючи їх верещати від страху.

Джейд рухався неквапом. Темрява, що оточувала його неначе чорний дим, приховувала його кроки. Він кидав всього один чіпкий погляд на противника аби перемогти його без зброї, без рухів, лише поглядом. Зуби Шайни були такими міцними, що руйнували обладунки сонячних, вони кришили її, рись була швидкою і збивала ворога з ніг, завдаючи глибоких укусів.

Сафріна підіймала ворогів телекінезом, скидаючи їх на землю з великої висоти. А тоді на поле бою ступив Аларик. Він змахнув руками і кілька великих загонів заполонили собою поле бою, на ходу атакуючи вартових. Вони стріляли у них із золотої зброї, що викидала обручі, вкриті рунами. Торкнувшись шкіри, ті одразу ж застібалися на шиї, позбавляючи сил і повністю знерухомлюючи. 

– Сейдже!

Хлопець випустив проміння, Аденна посилила його утворивши захисний купол довкола вартових, що скупчились у групи, закрившись щитами. Вони виставили списи собі на плечі, готуючись атакувати. 

Сафріна стрибнула вперед, випроставшись перед Алариком, вона здійняла підборіддя. Щось зблиснуло в очах короля на мить, а тоді він атакував, Сафріна відбила удар. Срібний і золотий мечі дзвінко зіткнулися. 

– Богине… Яке ж ти вже старе і немічне! – закотила очі вона. – Що, зсував свій цикл, аби тебе сприймали як мудрого і дорослого після Каллума?