Розділ 59☀️✨

– Чекай, я маю повірити, що вона створила цілого нового Бога? І не аби кого, а ще й Дволикого? – здивувалася Люмія. Це не вкладалося їй у голові.

– Так…Я розумію, це може шокувати, проте зараз ми маємо сконцентруватися на тому, як сягнути свого потенціалу і використати його ефективно.

– І що ти пропонуєш? – не розумів Сейдж.

– Спробуємо все спочатку. Каллум вчив мене уявляти свій дар, візуалізувати його. Побачити найбільше і найменше, що я здатна зробити магією. Та перед початком, я пропоную звернутись до квітів.

Аденна сіла перед «сяйливим оком» і заплющила очі.

– Навчи мене… – прошепотіла вона, уявляючи свій дар як сліпучо яскраву кулю, там концентрувався її хист впливати на цілісність будь-якого силового поля та утворення нових зірок. Та було поруч із нею ще декілька. Одна куля містила дар зцілювати, інша – поринати у чужу свідомість, а над ними проносились вихори, що уособлювали безперервний пошук істини. Аденна мала декілька магічних сил, кожну з яких розвивала по-різному. Вона уявила найгірше, на що була б здатна: зруйновану землю, розірвану на шматки, що літали у космічному просторі, де більше не було сонця, воно як і інші зірки, одна за одною згасали, розриваючись, перетворюючись на чорні дірки. Уявила вона і те, що оману не подолано. І нове прокляття шириться довкола, обертаючи світло на темряву. Вона бачила, як дар зцілення працює неправильно: він прискорює чужі смерті, а не рятує від них. Бачила і як її втручання у чужу свідомість руйнує її, змушуючи людину відчувати біль і поринати у божевілля.

Її щоки вкривали сльози, тіло тремтіло від страху, тоді вона по черзі повертала кожен свій дар на початкову точку, уявивши найліпше, що могла б зробити: квітуча, щаслива країна, зорі, що сяють на обрії даруючи свою красу і затишок. З її рук з’являються й нові зірки, вони підживлюють своїм світлом магічні сили всіх жителів королівства. Під місячним сяйвом кожен у Зоряній Варті здобуває енергію та натхнення на життя. Її народ у розквіті, він прагне створювати, будувати і боронити рідне. Аденна бачила, як правду було захищено, як всі люди живуть у мирі, чесності та щирості, передаючи її наступним поколінням. Її вміння зцілювати врятувало багато життів і подарувало надію на майбутнє, на довге і щасливе життя, а вміння втручатись у свідомість стало можливістю іншим подолати страхи і болісні події, зробивши правильні висновки. Це була ідеальна картина, майже недосяжна. Та «сяйливе око» явило те, до чого варто прагнути.

За якусь мить, вона побачила поряд Сейджа та Джейда. Хлопці так само утримували між долонями сяйливі кулі. Сила Аденни тягнулась до них обох, неначе відчувала спорідненість. Відпустивши її, королева спостерігала, як кульки долинули одна до одної. Це відчувалось, неначе заряд чистої енергії. Її тіло здригнулося. Зорі над нею то згасали, то запалювались знов, полярне сяйво розширювалось, неначе купол, захищаючи від зовнішніх небезпек. Це було можливо. Вони втрьох могли об’єднати сили і використовувати їх.

Сяйво довкола розпорошувалось, воно горіло у її очах, здіймало волосся і вона нарешті бачила. Бачила так ясно, як все воно є у цьому світі. Нарешті, вона знала, для чого прийшла у цей світ. Чого Богиня обрала їх трьох і що шанс на порятунок вони дійсно мають.

Аденна повільно розплющила очі. Сейдж, Джейд і Люмія схилилися над нею.

– Ну, що?

Вона провела рукою, сяйво Сейджа вкривало стелю, переливаючись різноманітними відтінками. Тоді те сяйво почало скупчуватись, перетворившись на мить у космічну туманність, бузково-пурпурного кольору. У центрі якої блимали різного розміру зірки. Коли вона змахнула рукою ще раз, сяйво розпорошилося довкола блискучими цятками, нагадуючи сяйливий пилок.

– Як ти це… – здивувався він.

Аденна всміхнулась.

– Сідайте, маємо дуже багато роботи.

І так почалися чергові приготування, що зайняли кілька напружених місяців. Сейджу навчання давалось легше, ніж Люмії чи Джейду. Тих неначе щось весь час стримувало. Королева тривожилась за них. Вона проводила більше часу тренуючись із ними.

– Спробуй ще раз, – підбадьорливо кивнула Аденна.

Люмія важко дихала, волосся прилипало до спітнілого лоба. Прохолодне повітря торкалося вологої спини, змушуючи її здригатися. Було до нестями важко дихати. Неначе хтось тримає руку на її шиї і постійно стискає її. Вона заплющила очі, знову зімкнувши руки довкола квітки. Зап’ястки неприємно хруснули.

– Тебе все ще турбує біль у кістках?

Принцеса затремтіла і кивнула, не розплющуючи очей. З моменту, як вона лишилася у зоряному палаці, її тіло потребувало сонця, як ніколи. Хоч у королівстві ночі її шкіра мала золотистий сяйливий відтінок, сама Люмія відчувала як змінились її відчуття. Вона мала менше енергії, прокидалась раз по разу важче, а тіло ломило, неначе під час лихоманки. Звісно, вона чула, що сонячні промені мають вплив на організм, та не думала, що його втрата стане аж таким потрясінням. Все ж мала дівчина надію на те, що персональна зірка, яку Аденна подарувала їй на початку, зможе якось компенсувати відсутність сонця, та вона не справдилась.

Люмія відчула рух поряд, а тоді дотик теплої долоні до свого плеча. Тепло від неї линуло до тіла, проникаючи під шкіру. Воно тамувало біль і додавало сил. Принцеса розплющила очі.

– Ти…Зцілила мене?

– Я не знаю наскільки цього вистачить, та щойно відчуєш, що стан знову погіршився – прийди до мене, гаразд?