Розділ 56☀️✨

Джейд сконцентрувався, тримаючи руки довкола квітки. Довгий час не відбувалося нічого. Аденна, Люмія та Сейдж стояли за його спиною, як він їх просив, на випадок, якщо «сяйливе око» посилить його дар. 

Стало підозріло тихо, за плечима Джейда, неначе крила виникли тіні. Вони нагадували чорний дим, що поширювався, довкола, пливучи хвилястими вихорами. Тіні починали наповзати на простір, затуляючи собою все освітлення тренувальної зали. Темрява ставала непроглядною. В ній не було нічого, ні дотиків, ні поглядів, ні відчуттів. Лише пітьма, що змушувала тіло тремтіти, а очі панічно бігати пустим простором, намагаючись розгледіти бодай щось.

Аденна скинула руку, сяйлива куля вигулькнула з її долоні, розганяючи пітьму. Вона наблизилась до Джейда, поклавши руку йому на плече. Темрява змінилась золотистим сяйвом.

– Все гаразд, Джейде, – прошепотіла вона.

Хлопець інстинктивно вхопив її за руку, а тоді розплющив очі, повільно підводячись.

– З вами все добре? – спитав він, уважно поглянувши на кожного.

– Так. Ти просто навіяв тіні. 

– Тіні? – здивувався він.

– І це добре, Джейде, – всміхнулась Аденна. – Це може стати в пригоді.

Хлопець провів її поглядом. Щось у його очах виказувало сумнів у сказаному королевою.

«Що ти недоговорюєш?»

«Нічого. Все гаразд.»

Аденна збрехала. Щось вона точно знала, та слабкість, що раптово накрила Джейда, не лишала йому наснаги перепитати.

– Твоя черга, задавако, – хмикнув Сейдж, звернувшись до Люмії.

Дівчина роздратовано зітхнула, утворивши промінь світла, що одразу ж і згаснув. Вона нахмурилась, смикнувши рукою. Що це ще таке?

Сейдж пирхнув:

– Твоя магія, як і ти – виглядає наче й нівроку, але тримається на чесному слові.

Він скинув руки і зелене сяйво зблиснуло, розпорошуючись мілкими крапельками.

 – Сказав той, чия магія тримається на настрої і ще трохи шмарклях, – самовдоволено хмикнула Люмія. – Сьогодні ти, в гуморі меланхолік, вгадала?

Сейдж закотив очі, принцеса штурхнула його ліктем:

– Думаєш, що я маю гарний вигляд?

– Я сказав не так, – похмуро мовив він.

– Люміє, продовжуй тренування із Сейджем, – кивнула Аденна. – Ти маєш уникати сяйва із тих куль, що я насилаю. Вчися створювати щит із сяйва.

– Трясця…Обов'язково тренуватися з нею? – нахмурився хлопець.

– Що, боїшся, що я спалю твою ідеальну зачіску? – всміхнулась Люмія. 

– Боюся, що ти перестараєшся і спалиш сама себе. І тоді мені доведеться тебе рятувати. Знову.

– Не треба мене рятувати, – закотила очі вона. – Теж мені герой знайшовся!

– І, о… Ти вважаєш мою зачіску ідеальною? – його брови грайливо піднялися. – Як мило!

– І як людина, до якої доходить так довго, могла колись мати стосунок до престолу?

– Маю до тебе абсолютно те саме питання! – наблизився до неї Сейдж.

Куля на її долоні зашкварчала, випльовуючи іскри, дівчина поспішила відкинути її від себе якнайдалі.

Після тренування всі розійшлися по кімнатах. Джейд всівся на підвіконня, впершись потилицею у скло. Сейдж переодягнувся, кидаючи зрідка на нього стурбований погляд.

– Все гаразд?

Джейд підняв на нього очі.

– Звісно…А в тебе?

Сейдж пирхнув.

– Жодне тренування не виснажує мене так як ця обридлива принцеса.

– Що між вами взагалі відбувається?

– А що між нами? Нічого. Вона мене бісить, я її дістаю, от і вся історія, – Сейдж підняв очі на хлопця. – Ні-ні! Не всміхайся так. Нічого немає!

– Справді? Мені так не здалося. Ви не втрачаєте можливості одне одного вкусити, а це не «нічого».

– Ой…Багато ти знаєш! Ті сонячні…Не так я собі їх уявляв.

– Часом здається, що вони мають менше норову за наших дівчат. Та насправді…Там ще більше прихованого гніву.

– О… – Сейдж здійняв брови. – То якась сонячна панна мало тебе не вколошкала?

– Не зовсім так, але… – Джейд опустив очі, пригадуючи. – Вона була дуже цікавою людиною. Мені її часом бракує.

– Вона…

– Ні! Богине, чого всі думають, що я їх вбиваю?!

– Даруй, – скривився Сейдж. – То вона кинула тебе?

– Чому ти думаєш, що кидають обов'язково мене? – здійняв брову Джейд.

– То це ти її кинув? – криво всміхнувся хлопець.

– Ні, вона мене, – реготнув Джейд. – Та все ж…

– Як це сталось? – Сейдж всівся на ліжко, уважно поглянувши на хлопця.

– Вона одна з підкидьків Аларика, – зітхнув Джейд, поглянувши вбік. – Зростала у «пустці», потім втекла до селища Скорпіона. Навчилась маскувати власне сяйво. Довгий час я не знав, хто вона. А вона не знала, хто я. А тоді все розкрилось і пішло шкереберть.