Впродовж наступних кількох ночей, тренування були доволі напруженими. Та все ж, Люмія робила неабиякі успіхи. Вона вчилася скеровувати свою силу у кулі, як Аденна і цілити ними по мішенях. Для цього їй потрібно було торкнутися королеви і запам’ятати форму її сили. Це мало тимчасовий ефект і кілька разів у Люмії навіть вийшло зробити це самостійно, та все ж роботи ще було багато. Адже останню мить кулі перетворювались на промені і пропалювали паперові мішені, лишаючи лише обгорілі дірки. Сейдж одно пирхав, спостерігаючи за процесом.
– Твоя черга, світильнику, – кинула вона, звернувшись до хлопця. – Покажи, як роблять професіонали.
– Професіонали не залишають попелу від мішеней. Це називається контроль, якщо ти не знала раптом.
Його сяйво спалахнуло ніжно-зеленим кольором, він взяв Люмію за руку. Дівчина намагалась ігнорувати поколювання, яке цей дотик викликав. Сяйво перетворилось на промінці, що влучили у ті мішені, які лишилися неушкодженими, та не пропалило їх, а лише опустило.
– Бачила? – задоволено спитав він.
– Ой, теж мені… – вирвавши свою руку з його, мовила принцеса.
– Сама сказала: я – професіонал, – всміхнувся хлопець.
– Тепер шкодую про це.
Сейдж реготнув.
– Ти дратуєш мене кожного божого дня, – фиркнула вона, відійшовши.
– Хто ж тобі винен, що ти дозволяєш мені це робити? – спитав він, подавшись вперед. – І взагалі-то тут днів немає. За стільки часу тут могла б і звикнути.
Дотик під час тренувань давав короткотривалу можливість видозмінити силу. Королева шукала можливість посилити їх позиції під час можливого нападу. І це потроху працювало, хоча вони все ще тестували такий метод задіювання магії. Аденна створила зірку, Джейд підняв руку, концентруючись на ній, і зірка раптом згасла. Хлопець опустив очі, королева взяла його за руку, підбадьорливо кивнувши. Джейд поглянув на неї і зірка засяяла знов.
– Чудово, – відпускаючи його руку, мовила вона. – Сейдже. Я спробую створити силове поле. А ти надай йому відчуття безпеки.
– Але ж… це просто відчуття. Це не щит.
– Спробуй. Часом віра у безпеку і справді її викликає. Я хочу дещо перевірити.
Сейдж поклав руку на її плече. Щойно сяйливої кулі торкнулось блакитне полярне сяйво воно розширилось, вкриваючи їх неначе парасоля.
– Джейде? – покликала Аденна.
– Так?
– Мені потрібно аби ти спробував атакувати.
Очі його зблиснули, він хитнув головою:
– Навіть не проси.
– Просто спробуй. Щось незначне.
– Я не збираюсь нікого скривдити!
– Та давай, – встряг Сейдж. – Просто уяви найогидніший синець який міг би в мене бути.
– Ти здурів?
– Та годі тобі! – роздратовано пирхнув він. – Це просто клятий синець! Ти навчився контролю раніше за нас усіх. Ти мене не вбʼєш.
Джейд стиснув щелепи.
– Місце? – рявкнув він.
– Хай буде нога.
– А ще краще дупа, – пирхнула принцеса.
Всі поглянули на Люмію.
– Що? Ти будеш кумедно сідати за обідом.
– Насолоджуєшся моїми стражданнями? – звів брову Сейдж.
– Хіба трохи, – в’їдливо кинула принцеса.
Джейд сконцентрувався на нозі брата. Він уявив незначний синець. Такий не мав завдати болю, але викликав би дискомфорт.
– Ти ще довго? – зітхнув Сейдж.
Джейд насупився.
– Я вже…
Сейдж подивився на Аденну.
– Я нічого не відчув.
– Краще перевір.
Хлопець промацав свою ногу і похитав головою, а тоді весело засміявся.
– Вийшло! Адо, ти – генійка!
Вони обійнялися.
– Джейде, це ж шикарно, хіба ні?
Та хлопець лише пирхнув і залишив залу.
– Як він це зробив? – спитала Люмія. – Я думала він підійде і вдарить абощо…
– Його сила трохи інакша… – зітхнув Сейдж. – Він може завдати болю одним поглядом, або навіть…
Люмія застигла. Їй було шкода Джейда. Мабуть, складно було йому жити із усвідомленням такої сили. Зі страхом когось скривдити…
– Я піду по нього, – зітхнула Аденна.
– Ні. Я сама, – відповіла принцеса, побігши геть із зали.
– Мене це починає дратувати, – звузила очі королева.
Сейдж закинув руку їй на плече, іронічно всміхаючись.
– Не тебе одну, сестричко.
Люмія помітила Джейда за кілька кроків від зали. Він тер скроні пальцями, неначе його мучив головний біль.
– Джейде? – покликала стурбовано принцеса.