Розділ 54☀️✨

Аденна мала діяти швидко, та Люмія так вчепилася у книгу, що витягти її з рук дівчини було просто неможливо. Королева заплющила очі і відчула, як поринає у чужу свідомість. Спершу Аденна інстинктивно закрилася від сонця. Бо свідомість Люмії нагадувала залитий сонцем пляж. Тут не було типових для неї космічних туманностей чи зірок. Були тільки хвилі, що омивали втоплені у пісок підбори, блакитне небо і велетенське золоте сонце, що сліпило своїми променями.
Аденна знайшла дівчину на березі. Вона сиділа, зануривши ноги у пісок.

– Люміє?

Дівчина повернулася.

– Що сталося? 

– Я не знаю… – розгублено мовила принцеса.

– Ходімо, треба вибиратися звідси.

– А де ми?

Аденна взяла її за руки піднімаючи і раптом все довкола змінилося. Всього на мить з’явилось багряне небо, військо у золотих обладунках, що наступало звідусіль і сонце, що повзло за межі «пустки». Королева стрепенулася, випускаючи руку дівчини.

– Що це…

Та Люмія більше не відповідала. Аденна миттю повернулась до свого тіла. Принцеса чи то сиділа, чи то лежала на стільці, її волосся розсипалось по плечах. На порожній сторінці виднівся чорний слід від її пальців.

Королева закрила книгу. До кімнати радників забігли Сейдж та Джейд.

– Що сталось? – спитав Сейдж. – Я чув крик.

– Вона переглядала свою сторінку.

– І що? – спитав Сейдж.

Джейд оглянув принцесу, перевіривши пульс на її шиї.

– Щось налякало її, – зітхнула Аденна, тремтячою рукою прикривши очі. – Я не знаю, що то було…Але щось страшенно нехороше.

– Я віднесу її, – відповів Сейдж, підхопивши дівчину на руки.

Несучи непритомну дівчину, хлопець обмірковував що ж такого могло статися, що це так подіяло на неї. Сейдж штовхнув ногою аметистові двері і обережно поклав Люмію на ліжко. Він прибрав пасмо волосся, що затуляло її очі і придивився. Дівчина мала дуже витончену зовнішність. Гармонійні риси обличчя. Тільки була такою тоненькою, неначе її не годували до пуття.

Принцеса ворухнулась, Сейдж поспішив до дверей.

– Джейде? – покликала вона. – Це ти?

– Ага, – буркнув він. – Спи давай, задавако.

Він покликав Деймона, аби той перевірив чи все із нею гаразд і поспішав назад до кімнати радників.

Джейд підійшов до Аденни стривожено поглянувши на неї.

– Як ти?

– Я не знаю, що бачила. Та це було… – вона різко озирнулась. – Якщо це було майбутнє, то нам треба дуже постаратися, аби воно не настало.

Вони зустрілися поглядами, Джейд наблизився і обійняв її.

– Все буде гаразд, – тихо сказав він. – Ми знайдемо спосіб убезпечити всіх.

– Сподіваюся, – притулившись до його плеча, зітхнула Аденна. – Нам треба терміново залучити Люмію на тренування.

***

Люмія прокинулась і сіла на ліжку. Як вона тут опинилася? Поступово спогади почали повертатися. Книга, страшне видиво, від якого волосся ставало дибки. А тоді хтось ніс її на руках. То були сильні руки. Очевидно Джейд. Дівчина хутко підвелася, зазирнувши у дзеркало. Зачіска в нормі, сукня наче теж, хоча вона була б не проти отримати ще якусь. Залишивши покої, вона ще кілька хвилин гуляла коридорами, доки не знайшла своїх нових друзів у вітальні.

– Ти прокинулась! – підхопилась Аденна. – Як ти? Голова не болить?

– Ні…Все гаразд. Дякую за турботу. І, Джейде, дякую що доніс мене до кімнати. Я певно важкенька…Все добре?

Джейд здивовано втупився у дівчину.

– Ти важиш як лантух картоплі. Порожній лантух, – фиркнув Сейдж. – Так, ніс тебе я, поки ти белькотіла його ім’я крізь сон.

– О… – Люмія трохи засоромлено опустила очі. – Перепрошую. І…Дякую, Сейдже.

– Та прошу! – склавши руки на грудях пробурмотів він.

Чомусь його гнівало те, що Люмія так зацікавилась Джейдом. Так, звісно хлопчина гарний і ввічливий, і все таке, але ж і Сейдж нівроку! Не міг він пояснити собі чим його так дратувала гостя. Та щось у ній не давало йому спокою.

– Ти, чого надувся? Неначе я тебе особисто образила.

Сейдж знову пирхнув.

– Слова скінчилися?

– Знаєш…

– Що?

– Годі, – увірвала їх Аденна. – Припиніть гризтися, у мене голова від вас болить.

Люмія демонстративно відвернулась від Сейджа, той відпустив руки, щоб скласти їх знову, з ще більшим пафосом. Джейд намагався не сміятися, спостерігаючи за їх поведінкою, та вдавалось це непросто, кутики його губ раз по раз підіймалися, як би він їх не стримував.

– То, який план у нас на сьогодні…тобто, на цю ніч? – змінила тему Люмія.

– Твій дар поки тобі самій невідомий, – відповіла королева. – Я пропоную нам спільно його пізнати.