Розділ 51☀️✨

Дівчина прокинулась, різко сівши у кущах. В голові гуділо, а перед очима мерехтіли блакитні цятки. Скільки саме вона проспала було невідомо. Та перше, про що вона задумалась: чи бува, не нагнали її вартові Аларика? Адже вони на відміну від короля можуть навідати «пустку». Помітивши довкола сяйливий блакитний пилок, Люмія зачудовано спостерігала як він осідає блакитними крапками на її шкірі. 
– Ну нарешті ти оклигала… – озвався знуджений голос.

Люмія підібгала ноги і озирнулась. Троє вартових лежали зараз без свідомості, а над ними височіла молода дівчина у сріблястих обладунках із вишневою накидкою. Погляд її був проникливим і холодним, між темних брів пролягла зморшка.

– Хто ти така, сонячна?

– Е… Мене звати Люмія Тейлосс…А ти?

– Тейлосс? – погляд її був чіпким, аж мурахи вкривали спину Люмії. – Ти з родини Каллума?

Принцеса підвелася.

– А ти знала Каллума?

Дівчина відвела погляд вбік. 

– Ой, мабуть, щось особисте, – замислилась Люмія. – По суті він мені…Чекай, а хто? Якщо мій батько, це його племінник то, я йому…внучата племінниця? – принцеса здригнулася. 

– Ти – дочка Аларика? – здійняла брови дівчина.

Принцеса зітхнула.

– Так.

– Що ти робиш посеред «пустки»?

– Даруй, а я маю відповідати на це питання? – роздратовано пирхнула принцеса. – Якщо пам’ятаю це нічийна земля. Тож можу тут хоч оселитися, ти нічого мені не зробиш.

Дівчина фиркнула і розвернулась, Люмія заклякла від розуміння, що лишиться сама посеред темряви.

– Стій! Ти куди?

– Хочеш тут оселитись – вперед, – насмішкувато мовила вона.

– І ти мене тут кинеш?

– Ти – сонячна, – кинула вона через плече. – У нас недобрий досвід із «твоїми».

– Бо ви всі темні та злі?

Дівчина озирнулась, кинувши на Люмію нищівний погляд, принцеса знервовано ковтнула, відступаючи.

– Гарні у тебе обладунки! – белькотіла принцеса. – Вперше бачу озброєну жінку.

– Ти завжди так багато патякаєш? – нахмурилась дівчина.

– Коли нервую – так, – відповіла Люмія.

Вона зловтішно всміхнулась.

– Чого ж ти нервуєш?

– Бо ти озброєна…І у обладунках, які до слова, дуже гарні! А ще ти зоряна і це мене до всирачки лякає, – зізналась принцеса.

У відповідь дівчина розреготалась. Заразливий гучний сміх, мов дзвіночок линув всією «пусткою». Неначе раптом від нього Люмії стало тепліше і світліше. 

– Гаразд, ходімо.

– Куди?

– До Зоряної Варти, – продовжуючи рух, мовила дівчина. – Перечекаєш ту сраку, що у вас там відбувається.

– Чекай, ти отак просто мені довіряєш? – човгикала за нею Люмія. – Не думаєш, що я…шпигунка абощо?

– Ти не шпигунка, для цього треба мати бодай крихту загадковості, а в тебе все на пиці написано.

– Дякую дуже… – закотила очі принцеса. – Чекай, як ти дізналась про сраку, яку я маю перечекати?

Дівчина спинилась і озирнулась.

– А з якого б переляку ти валялася у квітах посеред «пустки», коли на тебе полює королівська варта соняшників?

Люмія опустила очі.

– То ти все знаєш?

– Знаю. Я прочитала частину твоїх спогадів, доки ти дрихла. 

Принцеса заклякла, спинившись.

– То ти одна з них?

Дівчина повернулась до неї.

– Мене звати Аденна, я – королева Зоряної Варти.

– То я зараз іду…

– До мого палацу, так.

Люмія замовкла, чулись лише їхні кроки і шурхотіння трави під ногами. Вона чула багато неприємних історій про жорстокість зоряних. Їх вважали нечесними, лихими і мстивими. Казали, що жінки тут використовують чоловіків виключно аби отримати нащадків, а від самих чоловіків позбувалися. Принцеса чула купу страшних історій про те, як вони одержимі темрявою, що будь-яке джерело світла для них як насмішка. А їх вірування прославляють жорстоку Богиню, що упивалася чужими стражданнями і на крові та кістках будувала королівство.

– Богине…Оце тобі промили мізки… – зітхнула Аденна.

– Ти… – Люмія застигла від страху. – Ти, що чуєш мої думки?

– Хвала Богині не чую, – реготнула королева. – Та можу читати твої спогади, коли забажаю.

– А ти можеш цього не робити? – з надією спитала принцеса.

Аденна кинула на неї насмішкуватий погляд.

– А я можу тобі вже довіряти?

Люмія нахмурилась.

– Ти мені не подобаєшся, – зізналась принцеса.

– Навзаєм, – знизала плечима Аденна.