Розділ 50☀️

Люмія різко вдихнула, випроставшись на кріслі. Голова гуділа від коротких спогадів, що змушували її здригатися. Арія і Тедрос уважно дивились на неї, чекаючи бодай найменшої реакції дівчини.

– Ти щось пригадала? – спитала занепокоєно тітка.

Люмія кліпнула.

– Не багато, – прохрипіла вона.

– Що ти робила там, у спогадах? – спитав Тедрос.

– Я…Я теж там змінювала положення сонця. Але ж…Це неможливо?

– Чи були якісь імена?

– Так… – потерла скроні вона. – Там був хлопець… У нього на долоні було полум’я, та воно не шкодило йому.

Його образ досі горів у її свідомості, та вона знову здригнулась. Принцеса гадки не мала хто це такий, та чомусь його погляд, там у спогадах, знову і знов змушував її серце калатати.

– Вогняна магія доволі рідкісна з усіх стихійних… – замислилась Арія.

– Всі, кого я знав з такими чарами це хіба Даяна, що у інституті магії викладає і…

Арія поглянула на чоловіка.

– Що?

– У Пітера Ґотлінського половина хіба не сонцем керувала? – пригадав Тедрос.

– Так! – відповіла Арія. – Пайпер. Вона загинула у бою за Ґотлін на Верхнесфері більше двадцяти років тому.

Вони повільно перевели погляд на дівчину.

– Отже, це ти, – видихнула Арія.

– Що, я? – розгублено мовила Люмія.

– У минулому циклі ти була частиною Верховного Клану Ґотліна, дружиною принца Пітера, це його ти бачила, – пояснював Тедрос.

– Верховного Клану? Це хто такі? – не розуміла принцеса.

Арія підвелася, підійшовши до книжкової полиці. Діставши товсту книгу у шкіряній обгортці вона повернулась і поклала її на стіл, посунувши тацю із сервізом. Тітка розгорнула книгу, сторінка складалась у кілька разів, тож їй довелось притримувати її, аби показати химерну мапу. Люмія посунулась ближче, аби розглянути її.

– Місто Сонця і Зоряна Варта не єдині у цьому світі. Всі ми існуємо у Ґотліні – столиці магії на всій землі. Колись, Абрахам Ґотлін, перший король, заточив свою силу у велике джерело магії, допомігши всім магам взяти під контроль власні сили. Він збудував місто, що було покликане підтримувати всі чарівні держави на його території і захищати смертних, що жили тут. Із плином часу, влада передавалась його нащадкам. Нині править королева Ельга.

Арія перегорнула сторінку. Люмія розглянула лінійне зображення жінки, на чиїй долоні була намальована велика брила льоду.

– Вона могутній маг, що керує даром утворювати лід небаченої міцності. Колись вона заморозила весь свій палац, аби врятувати його від нападу, – пояснив Тедрос.

– Жінка-королева? – здивовано спитала Люмія. – Я думала так лише у Зоряній Варті…

– Верховний Клан ніколи не зациклювався на статі правителя. Виключно на його крові та вміннях. Верховна Королева сильна і здатна керувати мудро. Тому її поважають.

– Чому я нічого не чула про все це?

– Аларику не до вподоби, що десь жінці дають можливість мати владу. Він дбає про поширення хибних думок, що розділяють статі на «гідні» та «негідні». Насправді ж все залежить від людини, а не від її статі.

Палець Тедроса торкнувся зображення на сторінці поруч:

 – А це брат-близнюк королеви – Ельгорт. Його сила подібна, але зосереджена на утворенні снігу і хуртовини.

Люмія поглянула на зображення хлопця, довкола якого пурхали сніжинки.

– До Верховного Клану входять не лише кровні родичі Абрахама, а й всі близькі до королеви. Це безпрецедентний випадок. Кричущий навіть. Та королева вважає родиною всіх тих, хто був поряд у скруті. 

Арія перегорнула сторінку, показавши інше зображення, жінки, що підняла руки, а з небес сипались блискавиці.

– Це її старша сестра Калерія. Володіє даром гроз та блискавок.

На іншій сторінці було зображено хлопця, на чиїх долонях було намальоване полум’я.

– А це її старший брат – Пітер. Володар полум’я.

Люмія застигла, приглядаючись до зображення. Воно геть не передавало тих рис, які вона бачила у спогадах, та все ж саме ця сторінка відкликалась теплом у грудях.

Принцеса опустила очі. Отже, у минулому житті вона була істинною парою Пітера, принца Ґотліна, спадкоємця Верховного Клану.

– То я не Люмія? – спитала вона, сумніваючись у реальності всього, що оточувало її.

– Чому ж, ти – Люмія, – погладила її по плечу Арія. – Просто у минулому циклі була Пайпер.

– Як це… Як я можу цього не пам’ятати?

– Часом магія не зберігає спогади при переході у новий цикл. 

– То, моя душа перемістила мене у жіноче тіло посеред країни, де жінок ненавидять, у сім’ю виродка, що труїть мене? Не думала, що найжирнішу свиню я підкладу собі самотужки, – Люмія потерла очі, хотілося плакати і ще трішки руйнувати все довкола.