Розділ 44☀️

Місто Сонця, десять років потому

Сонячні промені торкались золотих дзеркальних дахів палацу, від чого він неначе горів. Люмії було нестерпно спостерігати за цим, та вона із дня в день змушувала себе дивитися на Сонце, незважаючи на біль в очах. Дівчина хотіла навчитись дивитися на сяйво, не мружачись. Для чого їй була потрібна така навичка вона ніколи не могла сказати, але підозрювала, що це допоможе їй здобути внутрішню силу і контроль власного життя, якого вона не мала.

Вона стояла на відкритій терасі і спостерігала за безкраїм простором довкола палацу. Її королівство було і справді прекрасним: блискучим, сяйливим і теплим. Лише сіра лінія і темний ліс з чорним небом десь далеко псували гарний краєвид. Пара вельмож, чоловік і жінка старшого віку у високих золотих перуках і строкатих шатах саме підіймалися сходами і вклонились їй.

– Ваша Високосте!

Люмія кивнула, вклонившись їм також і, підхопивши поділ густої сукні, спустилась вниз сходами. Дівчина оглянула величезний лабіринт з живих рослин, по кутах оточений золотими скульптурами її батька в повний зріст.

– Лейло? – гукнула вона покоївці.

– Принцесо? – відізвалась пухкенька симпатична жінка років сорока, що весь цей час перебувала на кілька кроків від дівчини.

– Котра година?

Лейла потягла пальцем ланцюжок і дістала з-під високого фартуха з мереживом, що кріпився за шиєю і на талії, маленький дамський годинник.

– За п’ять хвилин перша, принцесо.

– Чудово, – зітхнула Люмія. – Я вже з ніг валюсь.

– Вас втомив бал, міледі?

– Ні. Мене втомили дурники наречені і ці кляті туфлі, – вона підняла поділ сукні і почала знімати достобіса незручне шовкове взуття на підборах з позолотою.

– Міледі! Потерпіть, доки я відведу вас у покої! – Лейла хутко вдягнула туфлі назад на ноги принцеси. – Вас може хтось побачити!

– До дідька! Хай дивляться. Може тоді відчепляться нарешті, – Люмія вигнулась, відтягуючи ліф корсету, аби вдихнути на повні груди. – І стягни з мене цей клятий корсет, я зараз вичхаю власну селезінку! 

– Ходімо, – взявши її за руку, сказала присоромлена Лейла. – Не смикайте сукню!

Люмія згорбилась, відчуваючи біль у ребрах від тісного коресту.

– Тримайте поставу, люди дивляться!

– Ну, і нехай! Дістали ці сноби. Їм так само незручно, як мені, а корчать з себе...

– Припиніть смикати спідниці!

– Від цього мережива на панталонах у мене вся дупа свербить! Ходімо швидше, бо збиратимеш все це по дорозі після мене.

– Ох, помилуй Дволикий! – жахнулась Лейла. – Ходімо сюди. 

Ледь дійшовши до покоїв, Люмія щодуху копнула ногою, радіючи як незручні туфлі розлітаються кімнатою. Пальці ніг аж затерпли від незручності. Вона потерла кісточки великих пальців, що страшенно нили і кинулась розшнуровувати корсет. Лейла, що саме рівненько поставила туфлі, перехопила стрічки з рук скрученої Люмії і почала вправно розшнуровувати. Коли корсет розпустився, дівчина полегшено зітхнула і вчепилась руками у балдахін.

– О, Дволикий! Я можу дихати!

Тоді вона нарешті стягла спідницю і вже потягнулась за панталони.

– Міледі! – Лейла швидко розвернулась, коли панталони спустились аж до щиколоток. 

– Дивно, що ти соромишся мого тіла, після всіх цих років одягання мене у всякі огидні речі, які мій батько вважає красивими, – вона наступила на один бік панталонів, підхопивши його пальцями ніг другої. А тоді, піднявши ногу, кинула кудись за ліжко. Люмія почала щодуху чухатись.

– О... – задоволено промуркотіла вона, стоячи за спиною геть змарнілої покоївки повністю оголеною. – Нарешті!

– Припиніть вже чухатись!

– Але ж свербить до всирачки!

– Ваш батько не поціновує такої мови, міс.

– Хай мій батько поцілує мене в самісіньку…

– Я наберу вам води для ванної, – урвала її почервоніла Лейла, підійнявши білизну. Вона побігла до ванної кімнати.

– Дякую, Лейло! – гукнула Люмія і стягнула шовковий халат, що висів на ширмі з розписом. Вона швидко напнула його і всілась перед туалетним столиком. Знявши огидну перуку, принцеса дістала всі двадцять вісім золотих шпильок з волосся і розпустила його. Воно м’якими золотисто-каштановими кучерями впало їй на плечі та спину. Медові очі, в обрамленні густих накладних вій виділялись на пофарбованому білим, немов фарфоровому обличчі. Взявши спонжик, Люмія почала витирати грим, і відчула, як шкіру пече від товстого шару косметики, що законсервував обличчя на цілий день. Лейла вийшла із ванної якраз, коли дівчина стирала червону помаду, що у формі сердечка підкреслювала пухкі губи.

– Ваша ванна готова. Чи бажаєте чаю перед сном?

– Ні, я поки не лягатиму.

– Я збуджу вас рано завтра, майте на увазі, – нагадала покоївка.

– Дякую Лейло.

– Солодких снів.

– І тобі.