Розділ 42⏳

Після прощання з Калісс минуло кілька місяців. Які Сафріна провела, досліджуючи закляття сердець. Накладення таких чар шкодило перш за все тому, хто їх робив. Тож Сафріна мала пожертвувати чимось важливим в майбутньому. Це могло бути що завгодно: здоров’я сили чи навіть безсмертя. Яку плату візьме магія можна було лише здогадуватись. 
Накладення закляття сталося аж через місяць. Палац прокинувся від відчайдушного крику двох малих дітей, що прокинулись від нестерпного болю в грудях. Служниця скочила до маленької Аденни, підхопивши її на руки.

Сафріна ж, своєю чергою, досить довго не ризикувала наближатись до ліжечка Джейда. Її лякало, що він може подивитись на неї своїм небезпечним поглядом.

Скоро хлопчик сам заспокоївся і тепер, важко дихаючи засинав. Сафріна зазирнула у ліжечко і замилувалась дитям. Чорне волосся вкривало його блідого лоба, а довгі пухнасті вії майже торкалися верхньої частини щік. Всі нащадки Богині були дуже гарними. Кожен по-своєму. І хоч, душа Сафріни вперто лежала саме до Сейджа, вона відчувала відповідальність за них усіх. Тепер їй знадобиться чимало часу і сил, аби дослідити рівень їх магії і навчити їх користуватися нею, доки вони не стануть готові передати її.

Закляття пам’яті, над яким працювала Сафріна потребувало уважності. Вона неодноразово тестувала його на випадкових слугах, яких зустрічала у палаці. Та коли один з них начисто забув про те, ким він є, дівчина усвідомила, що знову помилилась. Вона переписувала і видозмінювала його безліч разів і от: нарешті все спрацювало.

Найліпшим способом розширити спектр дії закляття було скористатись грозовими хмарами. Та у королівстві уже довгий час не змінювалась погода. Хоч розвиток Верховного Клану, що правив Ґотліном і вплинув на зміну пір року і погоду, одним із важливих обов’язків чинних королів Зоряної Варти було підтримання чистоти неба. Тож Дейлан та Калісс, так само як у минулому і Тайніра мали своїми силами утримувати статичність навколишнього простору. Це було необхідно, щоб завжди бути готовими до нападу сусіда. Адже хмари чи дощ можуть сповільнити своєчасність реагування на небезпеку.

Тож єдиним доступним варіантом був водогін, через який отримували питну воду всі жителі королівства. Наславши закляття, Сафріна лягла спати і стала очікувати нового життя, що чекало на неї по пробудженню.

Джейд заплакав, Сафріна підвелася, кліпнувши. Вона смикнула за мотузок і три служниці спинились у її кімнаті, вклонившись. Доки одна годувала дитину, дві інші допомогли Сафріні одягнутися. Дівчина ще недостатньо прокинулась, доки їй чесали коси і вкладали у зачіску, втім, коли на голову лягла розкішна корона, вона вмить збадьорилась і вирівняла спину.

– Залиште мене, – мовила вона, не зводячи очей із власного відображення.

Служниці вклонились і залишили покої Сафріни. Дівчина зітхнула, торкнувшись пальцями прохолодних камінців, якими було всіяно коштовність на її голові.

– Вийшло… – не вірила вона. – В мене все вийшло!

Сльози щастя набрались в очах і вона, закрила руками рота, ніби шокована тим, що експеримент вдався.

Всі у палаці кланялись, коли бачили її. Звертались не інакше, як Ваша Високість. І це невимовно тішило дівчину. Матісса, звузила очі, коли побачила Сафріну, та нічого не сказала, лише вклонилась і рушила в інший бік. Задоволена усмішка розквітнула на губах королеви.

Згідно з її планом, всі у королівстві мали забути про Калісс, ніби її й не існувало. Всі спогади, що вони мали про померлу сестру Сафріни, були тепер пов’язані із нею. А це значить, що і Дейлан вважатиме її своєю дружиною. Звісно, королева передбачила той момент, що хтось міг би мати захищену пам’ять. Тож такі люди відбулися лише неможливістю донести правду до кого-небудь. Тож навіть якщо Матісса і знає, хто Сафріна насправді така, їй ніколи не вдасться комусь розповісти про це. Окремих чар вшанувала вона і цілителя Деймона. Їй була потрібна своя людина серед магів такого ґатунку, тож у його пам’яті Сафріна, а не Тайніра була йому хорошим другом.

Дейлан увійшов до тронної зали і покосився на Сафріну.

– Що ти тут робиш?

Вона нахмурилась.

– Не розумію, любий?

– Любий? – він пирхнув. – Може, поясниш мені чого весь палац думає, що ти моя дружина? 

Дейлан підійшов ближче.

– І чого ти нап’яла її сукню і корону? – обурився він. – Хто дозволив тобі торкатись її речей?

Це вкололо Сафріну, та здаватися вона не збиралась.

– Ну, вони їй більше не знадобляться, чи не так?

Дейлан з огидою дивився на неї.

– Як таке чудовисько може бути сестрою такої, як вона?

– Мабуть, шкодуєш, що з нас двох вона у могилі?

– Ти ще питаєш? – розгнівано спитав він. – Я ніколи нікому зла не бажав, та коли бачу тебе…Не розумію для чого тебе взагалі було послано на цю землю. З твоєї появи все довкола руйнується…Встань із трону, Сафріно. Він тобі ніколи не належав. На ньому сидітиме моя дочка. І лише вона. А ти віднині – ніхто у цьому палаці.

– Якби ж ти мав бодай якусь владу тут, Дейлане, – знуджено протягнула вона.

– Що?

Сафріна махнула рукою і король втратив свідомість. Вона підняла його телекінезом і стала думати, що робити далі. Звісно ж нічого путнього в голову не йшло і вона вирушила до Ґладіс. Аріхваріус кинула на неї невдоволений погляд. Вона і не була здивована, що Ґладіс все пам’ятала.